Таким чином, у життєвому циклі економічного протиріччя тінізації можна виділити дві фази його розвитку. Одна із фаз характерна тим, що при відтворенні цього протиріччя процес розгортання єдності і боротьби протилежностей відносин макроекономічного управління домінує над процесом згортання єдності та боротьби їх протилежних тенденцій та сторін. Друга фаза характерна тим, що процес згортання єдності і боротьби протилежностей відносин систем макроекономічного управління домінує над процесом розгортання єдності і боротьби протилежних сторін цього протиріччя.
Об’єктивна діяльність органів національної економічної безпеки щодо розв’язання протиріччя тінізації відіграє особливу роль у його структурі, виступає як «проміжна» ланка, своєрідна вісь гойдалки взаємодіючих сторін протиріччя тінізації, як його об’єктивна форма існування та розв’язання.
Наприкінці цього параграфа слід звернути увагу на місце економічного протиріччя тінізації в економічній структурі сучасного суспільства.
Якщо ми трактуємо це протиріччя як одну з природних внутрішніх причин існування та розвитку економічних відносин, системи їх управління, то потрібно визнати, що вони входять в утворення глибинної сутності сучасної економіки. Категорія «сутність», як відомо, означає внутрішню причину існування предмета, тобто стійку в часі і в просторі, об’єктивно необхідну органічну єдність його головних протилежних властивостей.
Дослідження, таким чином, причинних засад девіаційних процесів та їх особливостей в тих чи інших соціально-економічних організмах, економічних протиріч та механізмів їх розв’язання є методологічно важливим етапом для вивчення особливостей процесів тінізації за конкретних умов української економіки, створення теоретичних засад стабілізації економіки в нових умовах та формування практичних заходів національної економічної безпеки з внутрішньо іманентними механізмами детінізації.
3. Трансформаційна модель українськоїекономіки та проблеми її адекватного організаційного забезпечення
Проблеми, пов’язані з вибором трансформаційної
моделі розвитку України, кореспондуються з явищем глобальної економічної кризи, яку переживає сучасний світ і яка, у свою чергу, пов’язана з болісним переходом не тільки до іншої домінуючої цивілізаційної моделі економічного розвитку, а й до інших її носіїв — формування іншого авангарду зони домінування. Постіндустріальна модель, якій притаманні такі атрибути, як безперервна зміна технологічних революцій, елітне технократичне управління, потужна владна структура — істеблішмент і широка система лобізму, вступила у свій завершальний етап розвитку: згасають її рушійні сили, має місце просте самовідтворювання моделі в межах вже відпрацьованих механізмів, прискорюються темпи використання інтелектуальних, виробничих, природних ресурсів
.
Сьогодні в Україні не існує розвинутих новітніх структур, які здатні забезпечити швидке подолання великого відставання у розбудові пост- індустріальної моделі і переходу до неоекономічної моделі розвитку
. За короткий історичний період демократичних перетворень в країні не встигла скластися ефективна, потужна владна структура, яка б могла забезпечити мобілізацію потенційних ресурсів країни для вирішення цих завдань, не розбудовано громадянське суспільство, яке повинно виконати функцію передаткового механізму в системі держава—людина.
Безперервна низка станів технологічних революцій, які повинна здолати країна на шляху до опанування постіндустріальної моделі, можуть втягнути слабку національну економіку в полосу економічного вимотування, виснаження, при всіх можливих нових зусиллях та жертвах можуть поставити її у хвіст глобальних процесів розвитку. Водночас у країни є вибір, завдяки якому наша країна може досить швидко розбудувати сучасні механізми економічного зростання, розв’язати проблему країни периферійного розвитку і подолати глибоку внутрішню кризу управління, яка є джерелом тінізації економіки.
» следующая страница »
1 ... 101 102 103 104 105 106107 108 109 110 111 ... 350