Закони по боротьбі з «відмиванням» грошей, що впроваджуються в різних країнах, оперують на трьох рівнях. По-перше, вони накладають певні обов’язки на осіб, котрі мають справу з грошима інших людей — проводити записи і звітувати стосовно трансакцій, що перевищують певну суму. Це законодавство спрямовано на виявлення «відмивання» грошей, коли останні потрапляють або знаходяться у фінансовій системі. По-друге, закони передбачають кримінальну відповідальність за сприяння процесу «відмивання», усвідомлюючи чи маючи підозру, що власність набуто шляхом вчинення злочину. По-третє, низка обов’язків покладається на осіб, що регулярно мають справу з грошима інших осіб. Зазвичай вони повинні знати своїх клієнтів, належним чином реєструвати трансакції і до певної міри вживати заходів стосовно з’ясування природи трансакцій. Ці правові акти підкріплюються іншими законами та регуляційними правилами.
Окрім внутрішніх ініціатив існує низка міжнародних проектів, спрямованих на вдосконалення взаємодії та сприяння проведенню спільних розслідувань. У національних законах з цього питання зазначається можливість проведення розслідування за інформацією від інших країн.
Не зважаючи на все, інформація, зокрема від розвідувальних структур, які починають відігравати все більшу роль у процесі протидії цьому явищу, вказує, що війна проти «відмивання» коштів програється. Традиційна система кримінального законодавства, на якій базується більшість законодавчих ініціатив з порушеного питання, виявляється малоефективною. Кримінальне законодавство і структури, що мають забезпечувати його ефективне функціонування, зокрема судові органи, виявляються неефективними при розслідуванні серйозних фінансових злочинів.
У Сполучених Штатах Америки та кількох інших юрисдикціях для вилучення прибутків від злочинної діяльності використовується не лише кримінальне, а й цивільне законодавство, а також адміністративні процедури. Зокрема, цивільне законодавство використовується для вдосконалення системи звітності щодо підозрілих трансакцій. І хоча ці правові норми розроблялися для системи, що діє в США, і базуються вони на англосаксонському праві, деякі їх базові принципи можуть становити інтерес і для систем континентального права.
З цілої низки справ британські суди накладали цивільні санкції на осіб, причетних до «відмивання» коштів. Ця практика починає поширюватися серед інших країн саксонської правової системи, і є багато ознак, що у майбутньому вона буде застосовуватися і в юрисдикціях континентальної системи.
На думку багатьох західних юристів, закони і процедури, що покладаються на потребу встановлення зв’язку між злочином та майном, приречені бути недієвими. У кримінальному судочинстві немає і ніколи не буде ресурсів, які могли б бути виділені на встановлення зв’язків за стандартом, необхідним для судового розгляду кримінальної справи. Законодавство з «відмивання» коштів повинно використовувати механізми, що застосовуються у антикорупційному законодавстві окремих країн, за яким відповідальність за пояснення походження коштів у певних ситуаціях, покладається на власника. Ця процедура має багато схожого із системою, яка використовується податковими органами. Згідно із Актом щодо контролю за доходами від злочинної діяльності 1995 р. (Велика Британія), два засудження за серйозні злочини протягом шести років створюють презумпцію того, що власність особи отримана злочинним шляхом. У цьому разі тягар доказування законності набуття коштів перекладається на звинуваченого.
Згідно із діючим в Італії законодавством (Закон № 646 1982 р.) для встановлення того, чи отримано власність від злочинної дії, можуть застосовуватися два методи. Згідно із першим, перевіряється законність джерела доходів через отримання доказів, що свідчили б про можливу причетність особи до злочинної діяльності. Подальший розгляд справи проводиться в межах традиційного кримінального судового провадження.
» следующая страница »
1 ... 209 210 211 212 213 214215 216 217 218 219 ... 381