Інформаційні відносини в Україні регулюються двома групами норм: загальноправовими, дія яких поширюється на всі суб’єкти інформаційних відносин, і галузевими, дія яких поширюється тільки на суб’єкти, що провадять свою діяльність у відповідній галузі. Говорити про створення ефективного правового режиму захисту банківської інформації ще рано. На п’ять законодавчих актів, які надають суб’єктам підприємництва право захисту своїх таємниць, існує близько 25 інших законодавчих і нормативних актів, які це право, якщо і не скасовують, то істотно звужують, встановлюючи свої правила користування інформацією. Істотним недоліком є і те, що створене правове поле ніяк не передбачає зворотної дії. Так, у жодному із законодавчих актів не передбачено, що правоохоронні органи, органи державної податкової служби та інші установи, які користуються інформацією банку, зобов’язані (або мають право) надавати банкам відомості, без яких останні не можуть забезпечувати безпеку своєї діяльності, відсутність яких завдає шкоди банкам, а отже, і економіці держави.
Найменше врегульованими нормами права є інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності банків, тобто діяльність щодо формування їх інформаційних ресурсів (банків). Чинні законодавчі акти не встановлюють правового регулювання діяльності у сфері інформаційно-аналітичного забезпечення, обмежуючись регулюванням лише незначних положень щодо отримання банками необхідної інформації. Прийшов час видання спеціального законодавчого акта, яким би визначалися права та обов’язки підрозділів безпеки банківської діяльності, потрібні для забезпечення проведення банками активних операцій, робота яких дотепер будується на аматорських засадах, залежно від досвіду й підготовки їх керівників і особового складу.
Охорону банків провадять підрозділи Державної служби охорони при МВС України або відомчої воєнізованої охорони державних банків чи службами охорони банків, залежно від категорії до якої віднесено банк. Але і тут мають місце нормативно-правові протиріччя. Окремо регламентується охорона перевезення цінностей та готівки.
Невизначеність у напрямах розвитку регіональної політики в Україні, значна диференціація рівнів розвитку регіонів, недосконалість нормативно-правової бази щодо прав і відповідальності регіональних управлінських структур, призводить до незбалансованості у розробці національної стратегії соціально-економічного розвитку. Проблема реалізації довгострокових та короткострокових державних регіональних соціально-економічних програм, відсутність на державному рівні органу, який би відповідав за ефективну діяльність регіонів, гальмування проведення податкової реформи, відсутність норм «прозорості» регіонального бюджету, а також законодавчо визначених гарантій нормального функціонування бюджетної системи регіонів у міжсесійний період призводить до виникнення соціальних та економічних протиріч між виконавчою владою та місцевим самоврядуванням у регіонах. Спільна діяльність, коли місцеві та державні інтереси співпадають, передбачається в галузі народної освіти, охорони здоров’я, житлово- комунального, торговельного обслуговування населення, охорони довкілля тощо, а отже — фінансів, без котрих не може розвиватись жодна із зазначених галузей.
До цього часу не досліджене питання щодо різниці між державними і місцевими справами. Попередні спроби успіхом не увінчалися, оскільки межа тут досить умовна, і кожна держава її визначає з урахуванням своїх політичних, економічних, етнічних, історичних, культурних та інших традицій. Підтверджує цю тезу та обставина, що одні й ті самі питання в одних країнах віднесені до відання держави, в інших — до відання органів самоврядування. Про місцеве самоврядування в Україні як про єдину систему говорити передчасно. Навіть після прийняття деяких муніципальних законів багато його функцій все ще виконуються органами виконавчої влади. Передумов для того, щоб самоврядні структури запрацювали на повну силу, поки що недостатньо. Одні лише формуються (наприклад, законодавча база), інші (фінансова самостійність, психологічна готовність населення до участі в самоврядуванні) відсутні зовсім. Нагальною є необхідність створення всеохоплюючої правової і насамперед законодавчої бази для системи місцевого самоврядування в Україні.
» следующая страница »
1 ... 174 175 176 177 178 179180 181 182 183 184 ... 381