Часто, як зазначалось, незважаючи на те, що країною правив імператор, провінціальні легіони проголошували своїх імператорів і підкорялись тільки їм, проте лише доти, поки ці імператори виконували волю солдатів, надавали їм всілякі пільги, роздавали матеріальні блага. Офіційним, законним імператорам навіть доводилось іноді з цими "провінціальними" імператорами воювати (наприклад, з Марком Постумом у Галлії). Із 235 до 283 р. В Римі було 19 офіційно обраних законних імператорів і 30 місцевих, проголошених в окремих провінціях військами.
Відтак перед широкими політичними колами держави постала необхідність створення міцної централізованої влади, своєрідної військово-бюрократичної монархії. Така влада була встановлена 284 р., коли імператором проголосили Гая Валерія Аврелія Діокле- тіана.
Встановлення домінату. Реформи Діоклетіана. З цього часу почався новий період в історії Римської держави — епоха розвиненої, або пізньої, імперії — домінат. Імператора вже визнали абсолютним монархом, котрий стоїть над законами, оскільки сам їх творить. Це вже не перша службова особа в державі, яка очолює республіканських магістратів, а владика — dоminus, звідки і пішла назва всієї системи, встановленої Діоклетіаном.
Усе населення держави перетворилось в його підданих — шьуеей. Було остаточно визнано, що імператор — особа божественна. Це виявляється в релігійному обожнюванні імператора, складному і пишному придворному церемоніалі, запозиченому в східних царів. Щоправда, після визнання християнства державною релігією (див. Далі) імператори вже не вважались богами, але їхня влада розглядалася як божественна інституція, а вони самі представниками бога на землі.
Імператор Гай Валерій Аврелій Діоклетіан, син вільновідпущеника, народився в Далмації. Вступивши до армії, досяг найвищих чинів, став досвідченим полководцем, улюбленцем солдатів, які й проголосили його імператором. Він правив державою 21 рік — з 284 р. До 305 р. (помер 313 р.).
Діоклетіан остаточно порвав із заснованою Августом системою принципату, коли імператор не був монархом, а тільки першим сенатором, першим магістром і першим громадянином, котрий має найвищий авторитет і наділений особливими повноваженнями.
Автократичні тенденції в Римі виявляються вже під час правління династії Антонінів, а ще виразніше — Северів. Саме таку політику продовжили імператори-іллірійці (зокрема Авреліан). Але тільки Діоклетіан відкрито порвав зі старою конституційною традицією. З часів його правління імператора почали вважати втіленням божества, його воля — це земне волевиявлення римських богів. Присутні під час його появи ставали на коліна, падали долілиць, цілували край одягу, взуття. Його появлення супроводжувалась складним і пишним церемоніалом, він одягався в пишний одяг пурпурного кольору, оздоблений золотом і дорогоцінним камінням, голову його увінчувала золота діадема.
Людина енергійна й рішуча, Діоклетіан приступив до проведення реформ у державі, які докорінно змінили її державний устрій, систему органів влади й управління, збройні сили, фінанси. Складність управління великою державою, необхідність тримати під контролем хоча б найважливіші галузі державного життя примусили Діоклетіана обрати собі співправителя (такі випадки були відомі й раніше: Марк Аврелій і Луцій Вер, Септимій Север і два його сини, Валеріан і Галлієн). Ним став його земляк і соратник Марк Аврелій Валерій Максиміан, котрий також дістав титул імператора та ім'я Августа. Обидва імператори призначили особистих заступників із титулами цезарів (Діоклетіан — Гая Галерія Макси- міана, Марк Максиміан — Гая Флавія Хлора).
Держава була поділена на дві частини — Західну, якою управляв Максиміан і Східну на чолі з Діоклетіаном
. Кожен з правителів був наділений усією повнотою імператорської влади.
» следующая страница »
1 ... 150 151 152 153 154 155156 157 158 159 160 ... 215