На вимогу землевласників 332 р. Костянтин заборонив колонам переходити від одного власника до іншого. Власник землі, в якого виявлено чужого колона, мусив його повернути господареві, сплатити штраф і всі податки за нього за час перебування в його маєтку. Колонів-утікачів заковували в кайдани і повертали власникам. Колонів, як і посаджених на землю рабів, не можна було продавати без землі. Водночас будь-який вільний, хто обробляв чужу землю впродовж 30 років, ставав колоном. Колонам заборонялося виступати у суді проти землевласників.
У 324—330 рр. На місці грецького міста Візантія Костянтин збудував нову столицю держави, названу його іменем, — Константинополь, куди збирався переселитися з Риму з усім двором і урядовцями. Він вів успішні війни з варварами: на Рейні — з франками, на Дунаї — з готами. За Костянтина різні області імперії продовжували заселятись варварами. Зокрема, не маючи змоги з допомогою зброї вигнати сарматів, їм відвели для поселення землі в придунайських провінціях, а вандалам — у Паннонії. Цим імператор мимовільно сприяв варваризації держави.
Продовжуючи реформи Діоклетіана, позбавлений властивого йому римського консерватизму Костянтин діяв з більшою рішучістю. Управляв він імперією твердо і деспотично, нещадно розправляючись з опозицією. Християнська церква оголосила Костянтина за його заслуги перед нею (перед смертю Костянтин прийняв християнство) святим і рівноапостольським. Помер він 337 р.
Реформи Діоклетіана і Костянтина мали на меті подолати кризу, яку переживала Римська імперія. Проте вони тільки загальмували, а не припинили той занепад, що розпочався III ст., причини якого коренилися в загальній кризі рабовласницької системи господарства.
Упродовж 16 років після смерті Костянтина між його синами та іншими претендентами на імператорську владу тривала гостра боротьба. В економіці, фінансах, політичному житті знову наступив хаос, деградація. Значно скоротився грошовий обіг, домінувала натурально-господарська система. Внутрішня і зовнішня торгівля різко загальмувалась. Велика земельна власність (імператорів та їхньої родини, сенаторського стану) досягла небачених розмірів. Знову зросли податки і побори з населення. Стало дедалі важче охороняти кордони імперії від нашестя варварів і загалом державу від внутрішніх повстань. Розширився управлінський апарат — кількість посад, органів тощо.
Серед чиновників, на зразок армії, встановилась чітка субординація. Запроваджено посаду особистого секретаря імператора (guaestor sacri palatii), влада котрого дедалі зміцнювалась. Відомство двора очолили впливові рraepositus sacri сиьісуіі (цю посаду часто обіймали євнухи).
Вищі чиновники називались комітами (соmіtеs). Вони поділялись на розряди. Кожен вищий імператорський чиновник мав канцелярію (ойісіит). За комітами йшли nоtаrіі. Десятки тисяч дрібних чиновників (у центрі і на місцях) перебували на ще нижчих сходинках. Усі чиновники мали власну уніформу, ранги, а після закінчення терміну служби отримували пенсію. Створено і спеціальну дипломатичну службу. Розрослося фінансове відомство, яке поділялося на дві частини: загальнодержавних прибутків і податків (аегатт sасrum) на чолі з соmеs sасrym Іа^іїіопит і приватних коштів імператора, котрими управляв соmеs кит ргі- vаtаrum.
Перехід до оборонних воєн різко скоротив приплив рабів. Та й тих, котрих захоплювали (а їх було щораз менше), перетворювали у колонів. Відживши свій час, рабство поступово зникало.
Римська імперія від середини IV ст. Дедалі більше занепадала.
Падіння Римської імперії. Крах рабовласницького ладу в імперії супроводжувався переворотами, внутрішнім розбратом, народними повстаннями, кривавими війнами, котрі остаточно підірвали колишню могутню Римську державу. Наприкінці IV ст. Риму довелося зіткнутися з сильним натиском германського племені вестготів, котрих, у свою чергу, тіснили племена гунів, що насунулись зі степів сучасного Казахстану. Вестготи біля Адріанополя (в Греції) 378 р. Вщент розбили і майже знищили римське військо. Це був страшний удар для Риму. Могутня колись імперія вже не могла зібратись з силами і почала розпадатись. Знову появилися різні узурпатори, самозванці. Дещо зміцнив державу імператор Феодосій, але в 395 р., в рік його смерті, вона остаточно розпадається на дві частини — Західну і Східну, дві самостійні, по суті, держави, зі своїми імператорами на чолі — його синами Аркадієм і Гонорієм.
» следующая страница »
1 ... 155 156 157 158 159 160161 162 163 164 165 ... 215