Сучасна економічна теорія вважає, що монополія, порівняно з конкуренцією, володіє суттєвими недоліками, які негативно впливають на стан суспільної економіки. Серед них — зниження обсягів виробництва та підвищення цін.
8.6. Антимонопольна політика держави
Антимонопольна діяльність — це комплекс заходів, розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, які спрямовані на обмеження діяльності монополій. Таке обмеження випливає з того, що монополія не є ефективною формою ринкового господарювання, вона, підвищуючи ціни та зменшуючи обсяги виробництва, негативно впливає на суспільну економіку. Поява ж монополії (монополізму) випливає з суті самої конкуренції: конкуренція стимулює об’єднання підприємств у крупні
з метою виграти конкурентну боротьбу. Уперше антимоно- польні заходи були вжиті наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. у США, Канаді, Австралії, оскільки монополізація у цих країнах відбувалася найінтенсивніше.
Антимонопольні закони формально забороняли трести та деякі інші форми монополій. Вони ґрунтувалися на такому розумінні сутності монополій, як повне (абсолютне) панування однієї компанії (чи їхніх об’єднань), або повне виключення конкуренції.
Існують американська та європейська системи антимонопольного права. Перша бере свій початок від закону Шермана (1890) і з доповненнями 1914, 1936, 1950 рр. залишається єдиним антитрестівським законом Америки. Він забороняє не лише різні форми монополій, а й саму спробу монополізувати торгівлю.
Тим самим законом обмежувалась діяльність трестів і картелей.
Наступні закони забороняли злиття компаній, якщо воно вело до істотного послаблення конкуренції або до встановлення монополій.
Антимонопольні закони втілюють у життя спеціально створені органи. У США — Федеральна торговельна комісія й Ан- титрестівське управління Міністерства юстиції. Головною ме- 98
тою антимонопольних законів є обмеження монополій та їх влади, створення конкурентного середовища, підтримка дрібного бізнесу та сприяння йому.
Європейська та японська системи антимонопольного права забороняють не саму монополію, а лише її зловживання владою.
Більшість антимонопольних законів у європейських країнах забороняють такі види монопольних угод, як угоди про поділ ринків, фіксовані ціни тощо. У Німеччині монополією вважається компанія, яка зосередила у своїх руках третину обігу, в Японії — коли частка однієї компанії перевищує 50%, а двох
— 75% і більше.
Від директивної економіки Україна отримала у спадок над- монополізовану структуру виробництва та розподілу. Згідно з останніми даними Мінстату, в Україні є 870 підприємств, які мають монопольне становище у випуску промислової продукції. Найвищий рівень монополізації виробництва склався в машинобудуванні, металургії, хімічній промисловості.
Найважливішим напрямом побудови в Україні розвинутих ринкових відносин є введення в дію механізмів ринкового регулювання, розвиток здорової конкуренції товаровиробників, демонополізація виробництва.
Для цього вже є певна правова база: на початку 1992 р. в Україні прийнято Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». Він спрямований на демонополізацію економіки, фінансову, матеріально-технічну, інформаційну, консультативну підтримку підприємств, які сприяють розвиткові конкуренції. Згідно з цим законом, монопольним вважається становище, коли частка окремого підприємця на ринку його продукції перевищує 35%. Закон передбачає контроль за створенням, реорганізацією (злиттям, приєднанням) фірм з метою запобігання виникненню монопольних ситуацій, штрафи підприємців і посадових осіб, а також відшкодування збитків, заподіяних зловживанням монопольним становищем та несумлінною конкуренцією. Також прийнято закони України “Про Антимонопольний комітет України” та “Про захист економічної конкуренції”, “Про захист від недобросовісної конкуренції” та інші .
» следующая страница »
1 ... 45 46 47 48 49 5051 52 53 54 55 ... 220