Максимізація прибутку в короткостроковому періоді свідчить, що змінюються лише змінні витрати, тобто витрати на робочу силу, сировину та інші види оборотного капіталу. Постійні витрати є незмінними. З огляду на це виникають ситуації, коли фірма замість прибутку отримує збитки. Тоді замість максимізації прибутку їй необхідно буде мінімізувати збитки, а за певного їх показника — закрити виробництво.
Можлива і така ситуація, коли не тільки середні загальні витрати, а й змінні витрати у короткостроковому періоді перевищуватимуть додатковий (граничний) дохід. Тоді виробник зазнаватиме збитків від виробництва кожної одиниці продукції. За таких умов йому вигідніше закрити виробництво і покинути ринок, оскільки його додатковий прибуток менший від середніх змінних витрат. Ці висновки ґрунтуються на критерії максимізації прибутку і мінімізації збитків за незмінності ринкової ціни товару. У реальному економічному житті ціни коливаються, що змінює і точку рівноваги фірми.
Дещо іншою є максимізація прибутку в довгостроковому періоді. Протягом його змінюються не тільки змінні, а й постійні витрати. Виробники, намагаючись отримати максимальний прибуток, збільшують або зменшують потужності виробництва, впро-
ваджують нові машини, обладнання, реконструюють, модернізують виробництво. Тобто у довгостроковому періоді рівність між додатковим (граничним) доходом і довгостроковими витратами досягається при збільшенні виробництва. За цієї рівності і відбувається максимізація прибутку. Його загальне виробництво визначають уже показником, який значно перевищує прибуток у короткостроковому періоді, коли інвестиції ще не цілком використані і ефект масштабу від них не реалізувався.
На сучасному етапі немало прихильників здобула концепція американських економістів Альфреда Берлі (1895—1971), Гардена Мінса (1896—1982), Кеннета Боулдінга (нар. 1910), Джона- Кеннета Гелбрейта (нар. 1908) та інших учених, згідно з якою прибуток не може бути єдиним і найголовнішим мотивом капіталістичного виробництва. Вони доводять, що метою існування великих корпорацій є задоволення суспільних потреб, турбота про майбутнє системи і суспільства, вкладників банків, про збільшення розмірів фірм, їхній престиж, доходи менеджерів тощо.
Дж.-К. Гелбрейт характеризує великі корпорації як економічну основу і ядро планової системи, в якій ринкова конкуренція втратила своє колишнє значення. Ними керують не власники капіталу, а професійні керівники-менеджери, тобто представники техноструктур — функціонуючого капіталу, повністю відокремлені від власності на нього. Цим зумовлена мета техноструктури: зростання обсягу фірми, забезпечення фінансових інтересів тех- ноструктури. Відстоюючи такі міркування, Гелбрейт дискутує з класичною та неокласичною школами в економічній теорії, які вважають метою капіталістичного ринкового виробництва отримання максимального прибутку. Щоправда, як стверджує американський економіст, Нобелівський лауреат Герберт-Александер Саймон (нар. 1916), сучасні фірми майже ніколи не отримують максимального прибутку внаслідок існування багатьох невизначенос- тей в економіці. Бажаним результатом для них є розрахунковий, а не максимальний прибуток. Максимум прибутку для фірми в ідеалі є найбажанішою метою, але не завжди чітко формулюється в її виробничій діяльності. Це виявляється у тому, що в сучасних умовах максимізація прибутку означає пошук шляхів отримання найвищого показника економічного прибутку, тобто найбільшої різниці між загальними витратами і загальним доходом.
Відхід власників від безпосереднього управління корпораціями надає широкі можливості менеджерам середніх і великих компаній не ризикувати і не намагатися максимізувати прибуток для акціонерів.
При всьому різноманітті трактувань джерел і ролі прибутку різними економічними школами, визначень максимізації прибутку як головної мети діяльності капіталістичного підприємства прибуток є і залишається найважливішою економічною категорією, без якої неможливо дати реальний аналіз цієї діяльності.
» следующая страница »
1 ... 163 164 165 166 167 168169 170 171 172 173 ... 452