Політична економія

—               забезпечення збуту з урахуванням поведінки потенційних і реальних покупців;

—              пошук шляхів реалізації товарних потоків, що дають змогу коригувати рух запасів, скорочувати часовий інтервал між вироб­ництвом і споживанням продукції;

—               вивчення діяльності конкурентів;

—              визначення перспективних цілей маркетингової діяльності.

З утвердженням у господарській практиці концепції марке­тингу на світових і внутрішніх ринках виробник і споживач помі­нялися ролями: «диктат продавців» поступився місцем «диктату покупців». За такої ситуації підприємець може збільшити при­бутки лише, за рахунок тієї продукції та якості і тих цін, яких очікують споживачі, а «ринок покупців» є стимулом постійного відтворення ділових відносин, оскільки він змушує підприємців шукати джерела прибутків передусім у сфері виробництва, а не у сфері купівлі-продажу.

Сутність торгового прибутку і механізм його утворення

Роль торгового капіталу, якщо не враховувати деяких вироб­ничих процесів на підприємствах торгівлі (транспортування, фа- сування, зберігання товарів тощо), зводиться до перетворення то­варної форми вартості на грошову. Цим обумовлюється і місце йо­го функціонування — сфера обігу. Однак у цій сфері, як відомо, вартість не створюється. Функціонування торгового капіталу не створює ні вартості, ні додаткової вартості, але опосередковує їх реалізацію. Проте оборот торгового капіталу Г—Т—Г передбачає не лише відшкодування капіталу, що авансується з виручки від продажу товарів, а й отримання прибутку. За вільної конкуренції торговий прибуток повинен бути не нижчим за середній. Якщо він буде нижчим від норми промислового прибутку, торговий підпри­ємець вилучить капітал зі сфери обігу і розмістить в іншу сферу економіки.

Торговий капітал є неоднорідним за своєю структурою, яка охоплює капітал, утілений у вартості куплених товарів, і капітал, авансований на обслуговування їх продажу, що утворюють витра­ти обігу. Структуру капіталу обігу і торгового капіталу ілюструє рис. 2.17.

Основну масу торгового капіталу становить капітал, авансо­ваний на купівлю товарів у промислових капіталістів. Формула Г—Т—Г свідчить, що капітал, авансований торговим підприєм-

Рис. 2.17. Структура капіталу обігу і торгового капіталу

цем на купівлю товарів, повертається йому після продажу това­рів. Але він повинен не тільки повернутися йому, а й самозрости, тобто принести прибуток, заради чого торговий капіталіст і аван­сує свій або позичений капітал на закупівлю товарів.

На перший погляд прибуток торгового капіталіста створюєть­ся через процес купівлі-продажу товару, тобто є наслідком різни­ці в цінах. Такий висновок можна зробити на підставі формули Г— Т—Г, що виражає рух торгового капіталу: торговець купує то­вари у промисловця за ціною, яка відповідає їх вартості, а продає за іншою, вищою. Різниця між ціною купівлі та продажу утворює торговий прибуток. Однак таке розуміння походження торгового прибутку не дає відповіді на головне питання: що є його джере­лом, адже сфера обігу лише опосередковує реалізацію і присвоєн­ня, а не виникнення торгового прибутку. Тому вона не може бути джерелом прибутку і додаткової вартості. Ним є лише додаткова праця, яка створює додаткову вартість. Отже, у формі торгового прибутку торговець отримує частку сукупної додаткової вартості, створеної у процесі виробництва. Це означає, що промисловий підприємець ділиться частиною додаткової вартості з торговцем за те, що він реалізує його товари, оскільки основною функцією торгового капіталу є обслуговування промислового капіталу в сфері обігу. Поступаючись цією функцією, промисловий підприє­мець «оплачує» торговця, який вимагає певної участі в розподілі додаткової вартості.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 168 169 170 171 172 173174 175 176 177 178  ... 452