Капітал — специфічно капіталістичне виробниче відношення між найманими працівниками і капіталістами, тобто відношення «наймана праця — капітал».
Таким є друге сутнісне визначення капіталу. З цього випливає, що капітал — це не гроші і не речі самі по собі. Вони стають капіталом, коли охоплюються специфічно капіталістичними відносинами, тобто використовуються як засоби купівлі та використання робочої сили найманих працівників, як засоби виробництва додаткової вартості та її присвоєння капіталістами. При цьому форму капіталу як виробничого відношення утворює купівля-про- даж робочої сили. Його зміст полягає в тому, що капіталіст частину уречевленої чужої праці (праці найманого працівника), що постійно присвоюється ним без еквівалента, знову і знову обмінює у формі заробітної плати на більшу кількість живої чужої праці. Тому власність для капіталіста є правом присвоювати чужу не- оплачену працю або її продукт, а для робітника — неможливістю присвоювати весь власний продукт. Це означає, що присвоєння капіталістом додаткової вартості є специфічно капіталістичною формою експлуатації найманих працівників, формою економічної реалізації капіталістичної власності.
Постійний і змінний капітал. У процесі виробництва додаткової вартості окремі складові капіталу відіграють різну роль. Так, у вартість товарів, що виробляються, входить уся вартість сировини, допоміжних матеріалів, електроенергії, а також та частина вартості виробничого приміщення, машин, інших знарядь праці, яка дорівнює мірі їх споживання (зношування). Величина вартості цих елементів капіталу у процесі виробництва не змінюється: скільки вони коштують, стільки вартості й переноситься на товар, що виробляється. Тому та частина авансованого капіталу, яка функціонує у формі виробничих будівель, машин, устаткування, сировини, електроенергії тощо і не змінює величину своєї вартості у процесі виробництва, є постійним капіталом. Позначають його літерою С (лат. constant — постійний).
А та частина капіталу, яка авансується на купівлю робочої сили, змінює свою величину: куплена робоча сила, перетворюючись у процесі виробництва на живу працю, створює вартість більшої величини, ніж має сама. Тому частина капіталу, яка витрачається на придбання робочої сили та змінює свою величину у процесі виробництва, є змінним капіталом. Змінний капітал позначають літерою К(лат. varians — що змінюється).
Позначивши додаткову вартість буквою т (нім. Mehrwert — додаткова вартість), одержують формулу структури вартості виробленого товару W = С + V + т, де W — вартість товару.
Отже, теоретичний сенс поділу капіталу на постійний і змінний полягає у розмежуванні тих його частин, які у процесі виробництва змінюють і не змінюють величину своєї вартості, а також у виявленні тієї його частини, функцією якої є виробництво додаткової вартості. Поділ капіталу на постійний і змінний засвідчує, що єдиним джерелом додаткової вартості є змінний капітал.
Норма і маса додаткової вартості
Між структурними складовими авансованого капіталу і вартістю виробленого товару існують певні залежності, які позначають поняттями «норма додаткової вартості» і «маса додаткової вартості».
Норма додаткової вартості — відношення додаткового робочого часу до
необхідного робочого часу, виражене у відсотках.
Позначають її символом т'. Оскільки додатковий робочий час втілюється в додатковій вартості, а необхідний робочий час еквівалентний вартості робочої сили, тобто змінному капіталу, то норма додаткової вартості може бути представлена і як виражене У відсотках відношення додаткової вартості до змінного капіталу.
Тому формулою норми додаткової вартості є:
У розглянутому вище прикладі щодо виробництва джинсів норма додаткової вартості дорівнює
» следующая страница »
1 ... 112 113 114 115 116 117118 119 120 121 122 ... 452