Це означає, що між відносною додатковою вартістю та вартістю робочої сили існує обернено пропорційний зв'язок: відносна додаткова вартість зростає прямо пропорційно розвитку продуктивності праці, тоді як вартість усіх товарів, у тому числі робочої сили, зменшується.
Зменшення вартості робочої сили та відповідне збільшення додаткової вартості є сутністю закону відносного зубожіння, тобто погіршення становища найманих працівників навіть за абсолютного зростання рівня їх життя. Це виявляється у зменшенні частки найманих працівників і збільшенні частки капіталістів у вартості продукту, створеного найманою працею, у переважанні зростання прибутків капіталістів над зростанням заробітної плати найманих працівників.
Надлишкова додаткова вартість. Вона є різновидом відносної додаткової вартості. Її виробництво зумовлене підвищенням продуктивності праці на окремому підприємстві вище звичайного рівня у галузі. Впровадження продуктивніших машин і технологій на окремому підприємстві зумовлює зниження індивідуальної вартості вироблених на ньому товарів порівняно з їх суспільною вартістю.
Надлишкова додаткова вартість — додаткова вартість, створена шляхом зниження індивідуальної вартості товару на окремому підприємстві відносно рівня його суспільної вартості.
Із впровадженням такої самої техніки і технології на інших підприємствах галузі надлишкова додаткова вартість зникає, проте вона знову виникає на підприємстві, яке першим впровадить ще продуктивніші техніку і технології. Тому виробництво надлишкової додаткової вартості є могутнім чинником розвитку продуктивних сил, НТП.
У цьому контексті важливо мати на увазі, що додаткова вартість є цілісною, єдиною, а абсолютна і відносна додаткові вартості — способи її збільшення. Незалежно від цих способів вона є глибинною сутністю капіталістичного способу виробництва, абстрактним поняттям. Саме абстрактна якість додаткової вартості не дає змоги ні осягнути її органами чуття, ні взяти в руки. Як реально існуючий процес самозростання вартості на основі і в межах відносин «наймана праця — капітал», її можна осягнути лише «теоретичним зором» — мисленням.
На поверхні капіталістичних виробничих відносин додаткова вартість виступає у таких конкретних формах, як промисловий прибуток, торговий прибуток, позичковий відсоток, земельна рента, орендна плата, дивіденд, різні види маржі (франц. marge — край, межа) тощо. Як певні суми грошей, ці форми додаткової вартості вже мають конкретні виміри, їх можна побачити та потримати в руках, завдяки їм присвоїти певні економічні блага, створити нове підприємство, покласти в банк тощо.
Стадії підвищення продуктивності праці
Стадіями підвищення продуктивності праці у процесі розвитку капіталізму є кооперація праці, мануфактура, індустріальне (машинне) виробництво.
Кооперація праці. За цієї форми організації праці багато осіб планомірно та спільно беруть участь в одному або в різних, але пов'язаних між собою процесах виробництва. Вона є передумовою підвищення продуктивності праці найманих працівників, оскільки створює нову суспільну продуктивну силу праці, яка є більшою, ніж проста сума продуктивних сил окремих робітників; забезпечує здійснення таких процесів виробництва, які є недоступними для окремих робітників і тому потребують поєднання їх робочих сил з метою досягнення необхідного результату у певний час. Крім того, об'єднання робітників у межах підприємства заощаджує кошти на засоби виробництва. Усі ці властивості кооперації праці забезпечують здешевлення товарів і тому зменшення вартості робочої сили та необхідного робочого часу, що призводить до збільшення додаткового робочого часу, відносної додаткової вартості, зростання норми додаткової вартості. Характерною ознакою капіталістичної кооперації праці є формальне підпорядкування праці капіталу — підпорядкування найманого працівника суспільній формі капіталістичного виробництва, тобто виробничому відношенню «наймана праця — капітал».
» следующая страница »
1 ... 116 117 118 119 120 121122 123 124 125 126 ... 452