Основи стандартизації, сертифікації та ідентифікації товарів

РОЗДІЛ 2 ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ

2.1.     Історичний огляд розвитку стандартизації

Ще в стародавньому Єгипті при будівництві використовувались цеглини постійного, “стандартного” розміру. При цьому спеціальні урядовці займались контролем розмірів цегли. Чудові пам’ятники грецької архітектури — відомі храми, їх колони, портики зібрані з відносно невеликої кількості “стандартних” деталей. Стародавні римляни застосовували принципи стандартизації при будівництві водопроводів — труби цих водопроводів були постійного розміру.

У середньовіччі з розвитком ремесел методи стандартизації почали застосовуватись частіше. Так, були встановлені розміри ширини тканини, єдина кількість ниток в її основі, навіть єдині вимоги до сировини, що використовується в ткацькому виробництві. 1785 року французький інженер Леблан виготовив партію збройних замків — 50 штук, кожному з яких притаманна важлива якість — взаємозамінність, і його можна було використовувати у будь-якій зброї без попередньої підгонки.

У другій половині ХІХ ст. роботи із стандартизації проводились майже на всіх промислових підприємствах. Завдяки внутрішньо­заводській стандартизації виробів, що виготовляються, стала можливою раціоналізація процесів виробництва. Головна мета, яку при цьому переслідували підприємці, — отримання більш високих прибутків.

Стандартизація розвивалась, передусім, у середині окремих фірм. Однак надалі, за часів розвитку суспільного поділу праці, все більшого значення почала набувати стандартизація національна і навіть міжнародна. 1891 року в Англії, а потім і в інших країнах була введена стандартна різьба Вітворта (з дюймовими розмірами), яку згодом у більшості країн замінили метричною різьбою. 1846 року в Німеччині були уніфіковані ширина залізничної колії та зчеплення для вагонів. 1869 року там вперше опублікували довідник, який містив розміри стандартних профілів катаного заліза. 1870 року в більшості країн Європи були встановлені стандартні розміри цегли. Результати національної і міжнародної стандартизації мали велике практичне значення для розвитку продуктивних сил. Однак це були тільки перші кроки. В одній лише Німеччині через наявність на її території великої кількості дрібних держав налічувалось, як зазначав Енгельс, стільки типів мір і ваги, скільки днів у році.

Потреба людини у вимірюваннях виникла в давні часи. З глибини століть дійшли до нас одиниця ваги коштовного каміння — карат (у перекладі з стародавньосхідної означає “сім’я боба”, “горошина”), одиниця аптекарської ваги — гран (у перекладі з латинської означає “зерно”).

Одиниці виміру встановлювались випадково: наприклад, “лікоть” відповідав довжині скіпетра Генріха І. Поширена в багатьох країнах одиниця довжини “фут” відповідала довжині ступні Карла Великого. Пошуки більш обґрунтованих одиниць виміру розпочато давно. Так, вже 1790 року у Франції створили одиницю довжини “метр”, рівну десятимільйонній частині чверті довжини земного меридіану. Але минуло 85 років, перш ніж перші 17 держав, які брали участь у Міжнародній метричній конвенції 1875 року в Парижі, погодились прийняти як одиницю виміру довжини метр. Метрична конвенція і створення Міжнародного бюро мір та ваги стали важливими кроками на шляху науково-технічного прогресу (НТП).

Відомо, що деякі міри мають антропометричне походження і пов’язані з певною трудовою діяльністю людини. Так, у Київській Русі застосовувались у побуті:

1)  вершок — верх перста (довжина фаланги вказівного пальця);

2)              пядь — від слова “п’ять” (відстань між кінцями витягнутих великого і вказівного пальців);

3)  лікоть — відстань від ліктя до кінця середнього пальця;

4)   сажень — від слова “досягати”, тобто можна дістати;

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 36 37 38 39 40 4142 43 44 45 46  ... 148