• держава є стратегічним інвестором;
• держава є власником частки підприємств, яка впливає на структуру суспільного виробництва;
• вільний розвиток інвестиційних процесів загрожує національній економічній безпеці і постає потреба в протекціонізмі.
Специфіка трансформаційного періоду зумовлює необхідність конструктивної інтенсивної інтервенції держави в інвестиційну сферу. Ця необхідність детермінована як недорозвиненістю та функціональною недостатністю новостворених ринкових форм, насамперед інвестиційної інфраструктури і саморегулюючих механізмів, неспроможних самотужки забезпечувати оптимізацію протікання інвестиційних процесів на макрорівні, так і «неринковим» характером економічного середовища [18]. Національна економіка не є ідеальним об’єктом саморегулювання, і це свідчить про відсутність у ній достатніх передумов для самоактивізації процесів капіталотворення. Провідним суб’єктом регулювання повинна бути держава, підтвердженням тому є аналіз інвестиційної теорії та дослідження авторів з цього питання.
Середовище, в якому здійснюються інвестиційні процеси, називають інвестиційним кліматом. Він формується під впливом взаємопов’язаного комплексу законодавчих, організаційно-економічних, соціально-політичних та географічних факторів, які визначають умови інвестиційної діяльності на усіх рівнях (країна, галузь, регіон, підприємство).
Цільова результативна діяльність держави як суб’єкта регулювання — це встановлення кількісних та якісних (структурних) параметрів інвестиційних процесів, необхідних для нормального протікання розширеного відтворення, забезпечення динамічної макроекономічної рівноваги та поліпшення показників макро- та мікрорівня.
В сучасних умовах інвестиційна політика повинна будуватися на принципах: забезпечення та удосконалення законодавчі' бази інвестиційної діяльності; концентрація на стратегічних напрямках розвитку; організація взаємодії з підприємствами та інвесторами з метою мобілізації інвестиційних ресурсів; виділення інноваційної політики в самостійний цілеспрямований напрямок діяльності.
Інвестиційна політика держави — це те навколишнє середовище, що оточує підприємства і від стану якого безпосередньо залежить успіх інвестиційної діяльності та інвестиційна активність суб’єктів господарювання. Від ефективності інвестиційної політики держави залежить стан виробництва, рівень технічної оснащеності основних фондів підприємства, можливості структурної перебудови економіки, розв’язання соціальних та екологічних проблем. У період трансформації економіки головне в реалізації інвестиційної політики держави — це створення умов для вкладення коштів та підвищення інвестиційної активності підприємств. Економічне зростання та інвестиційна активність є взаємодоповнюючими процесами, а підприємство повинно приділяти постійну увагу власній інвестиційній діяльності, яка органічно витікає з інвестиційної політики.
В умовах трансформації становище підприємств різко змінилося. Поява підприємств різних форм власності, ліквідація централізованого планування та акціонування сприяли переходу цілеполягання на рівень підприємства. Підприємство, відповідно до конкретної ситуації, діючого господарського механізму та загального диктату споживача, самостійно визначає пріоритетність тих чи інших цілей.
В умовах ринку розвиток економіки має циклічний характер, що привносить елементи невизначеності, а тому при прийнятті інвестиційних рішень підприємство повинне враховувати цю особливість на підставі оцінки інвестиційного клімату та відповідного прогнозу розвитку інвестиційного ринку. Безпосередньо за результатами дослідження зовнішнього середовища і залежно від цілей підприємства формується його політика, яка коригується на підставі аналізу стану та потенціалу розвитку підприємства. Насамперед це стосується інвестиційної привабливості підприємства як об’єкта потенційного інвестування.
» следующая страница »
1 ... 78 79 80 81 82 8384 85 86 87 88 ... 175