В окремих випадках держава використовує механізм дискримінації експорту — це режим зовнішньої торгівлі, відповідно до якого одним торговим партнером надаються гірші умови торгівлі, ніж іншим.
Дискримінація експорту має два види: економічні санкції; ембарго.
Економічні санкттії передбачають введення прямих обмежень на торгівлю з певною країною. Використання економічних санкцій має глибоку історію, наприклад, США проти Куби.
Ембарго (бойкот4) — повна заборона торгівлі, або накладання державою заборони (арешту) на ввезення в країну або вивезення товарів.
Цікавим фактом єте, що ембарго шкодить як країні, проти якоївоно вводиться, так і країні, яка його вводить, але в даному випадку політичні цілі беруть верх над економічними. А для тих країн, які не приєднуються до ембарго, з’являються можливості для розширення обсягів своєї торгівлі.
Ембарго має успіх тоді, коли воно запроваджується раптово, без попереджень, а також тоді, коли вводиться великою країною проти малої, тобто проти тієї країни, економічний розвиток якої перебуває в залежності від сильнішого партнера. Статут ООН передбачає можливість встановлення ембарго як колективного заходу, що застосовується до країн, дія яких становить загрозу міжнародній безпеці.
Запровадження експортних субсидій спрямоване на стимулювання вітчизняних експортних галузей шляхом пільгового оподаткування, пільгового кредиту, або через пряме субсидіювання підприємств-екс- портерів. Експортні субсидії збільшують обсяг експорту, але СОТ розцінює експортні субсидії як “нечесну конкуренцію” на світовому ринку і дає дозвіл країнам, які купують субсидійовану продукцію на запровадження протекціоністського компенсаційного мита.
Для стимулювання експорту вітчизняних товарів держава може використовувати фінансові пільги підприємствам-експортерам, валютну політику (заниження валютного курсу національної грошової одиниці), державні замовлення тощо. Витрати держави на стимулювання експорту постійно збільшуються, але при цьому вони окупаються зростанням доходів від зовнішньої торгівлі, розширенням національного виробництва і зайнятості, підвищенням конкурентоспроможності економіки.
Одним із головних інструментів стимулювання експорту є державне кредитування і страхування експортних поставок. Поряд із комерційними банками надання експортних кредитів все більше здійснює сама держава за рахунок бюджетних коштів і на пільгових умовах (тривалі строки, низькі відсотки). У більшості розвинутих країн з цією метою створені спеціальні державні організації, банки і фонди. Як інструмент стимулювання експорту застосовується державне страхування експортних кредитів. У цьому випадку урядові гарантії дають можливість комерційним банкам надавати підприємствам-експорте- рам пільгові кредити, адже держава бере на себе ризик неодержання платежу.
Найагресивнішим засобом проникнення товарів на ринки зарубіжних країн є демпінг — це міжнародна дискримінація в цінах, продаж товарів на ринках інших країн за викидними цінами, нижчими від витрат виробництва (собівартості цих товарів) з метою отримання конкурентних переваг в експорті. У законодавстві розвинутих країн
демпінг визначається як продаж товарів за цінами нижчими, ніж існуючі на внутрішньому ринку в країні експортера. Часто економічною метою застосування демпінгу є витіснення з ринку національного виробника, його банкрутство. Це призводить до того, що іноземні підприємства (фірми) завойовують ринки конкретних товарів, займаючи з часом монопольне становище на них, а потім піднімають ціни на ці товари.
Розрізняють такі основні види демпінгу:
Спорадичний демпінг — реалізація товарів на закордонних ринках за цінами, нижчими від внутрішніх, або витрат виробництва в короткотерміновому періоді.
» следующая страница »
1 ... 17 18 19 20 21 2223 24 25 26 27 ... 169