Міжнародні економічні відносини

В окремих випадках держава використовує механізм дискримінації експорту — це режим зовнішньої торгівлі, відповідно до якого одним торговим партнером надаються гірші умови торгівлі, ніж іншим.

Дискримінація експорту має два види: економічні санкції; ембарго.

Економічні санкттії передбачають введення прямих обмежень на торгівлю з певною країною. Використання економічних санкцій має глибоку історію, наприклад, США проти Куби.

Ембарго (бойкот4) — повна заборона торгівлі, або накладання дер­жавою заборони (арешту) на ввезення в країну або вивезення товарів.

Цікавим фактом єте, що ембарго шкодить як країні, проти якоївоно вводиться, так і країні, яка його вводить, але в даному випадку полі­тичні цілі беруть верх над економічними. А для тих країн, які не при­єднуються до ембарго, з’являються можливості для розширення обсягів своєї торгівлі.

Ембарго має успіх тоді, коли воно запроваджується раптово, без попереджень, а також тоді, коли вводиться великою країною проти малої, тобто проти тієї країни, економічний розвиток якої перебуває в залежності від сильнішого партнера. Статут ООН передбачає мож­ливість встановлення ембарго як колективного заходу, що застосовуєть­ся до країн, дія яких становить загрозу міжнародній безпеці.

Запровадження експортних субсидій спрямоване на стимулювання вітчизняних експортних галузей шляхом пільгового оподаткування, пільгового кредиту, або через пряме субсидіювання підприємств-екс- портерів. Експортні субсидії збільшують обсяг експорту, але СОТ роз­цінює експортні субсидії як “нечесну конкуренцію” на світовому рин­ку і дає дозвіл країнам, які купують субсидійовану продукцію на зап­ровадження протекціоністського компенсаційного мита.

Для стимулювання експорту вітчизняних товарів держава може використовувати фінансові пільги підприємствам-експортерам, ва­лютну політику (заниження валютного курсу національної грошової одиниці), державні замовлення тощо. Витрати держави на стимулю­вання експорту постійно збільшуються, але при цьому вони окупа­ються зростанням доходів від зовнішньої торгівлі, розширенням на­ціонального виробництва і зайнятості, підвищенням конкурентос­проможності економіки.

Одним із головних інструментів стимулювання експорту є держав­не кредитування і страхування експортних поставок. Поряд із комер­ційними банками надання експортних кредитів все більше здійснює сама держава за рахунок бюджетних коштів і на пільгових умовах (три­валі строки, низькі відсотки). У більшості розвинутих країн з цією метою створені спеціальні державні організації, банки і фонди. Як інструмент стимулювання експорту застосовується державне страху­вання експортних кредитів. У цьому випадку урядові гарантії дають можливість комерційним банкам надавати підприємствам-експорте- рам пільгові кредити, адже держава бере на себе ризик неодержання платежу.

Найагресивнішим засобом проникнення товарів на ринки зару­біжних країн є демпінг — це міжнародна дискримінація в цінах, про­даж товарів на ринках інших країн за викидними цінами, нижчими від витрат виробництва (собівартості цих товарів) з метою отримання конкурентних переваг в експорті. У законодавстві розвинутих країн

демпінг визначається як продаж товарів за цінами нижчими, ніж існу­ючі на внутрішньому ринку в країні експортера. Часто економічною метою застосування демпінгу є витіснення з ринку національного ви­робника, його банкрутство. Це призводить до того, що іноземні підприємства (фірми) завойовують ринки конкретних товарів, зай­маючи з часом монопольне становище на них, а потім піднімають ціни на ці товари.

Розрізняють такі основні види демпінгу:

Спорадичний демпінг — реалізація товарів на закордонних ринках за цінами, нижчими від внутрішніх, або витрат виробництва в коротко­терміновому періоді.

 

« Содержание


 ...  22  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я