Важливе значення як інструменти імпортної політики мають національні стандарти, суть яких полягає в тому, що імпортовані товари повинні суворо відповідати технічним і санітарним нормам, прийнятим у певній країні. Йдеться про законодавчі стандарти безпеки, якості або специфікації на всі товари, які продаються всередині всієї країни; законодавчі стандарти з охорони здоров’я і гігієни, особливо на продукти харчування; технічні і санітарні стандарти; патенти і торгові марки; правила упаковки товарів тощо. Торгово-промислова палата України видає сертифікати відповідності на імпортні товари.
Недосконале знання правил і законів країни-імпортера або краї- ни-експортера призводить до недовіри між покупцем і продавцем, яку можна усунути тільки після довгих і успішних ділових взаємозв’язків. Тому одним із шляхів подолання труднощів, пов’язаних з різними звичаями в кожній окремо взятій країні, є стандартизація процедур міжнародної торгівлі.
2.1.3. Експортна політика
Політика в галузі експорту спрямована на регулювання експортних потоків.
До експортних бар’єрів відносять експортне мито — податок, який накладається на кожну одиницю товару, яка вивозиться за кордон. Стягуючи експортне мито, держава стримує вивіз із країни тих товарів, на які не задоволений попит серед власних споживачів, або вивіз яких з певних причин є небажаним.
Експортні квоти можуть встановлюватись для забезпечення вітчизняних споживачів достатніми запасами товарів за низькими цінами, для запобігання виснаженню природних ресурсів, а також для підвищення цін на експорт шляхом обмеження поставок на закордонні ринки. Подібні обмеження через угоди за різноманітними видами товарів дали змогу квотувати країнам-виробникам такі товари як кава і нафта, в результаті чого ціни на ці продукти зросли в країнах-імпортерах. Запровадження експортного мита і використання обмежень експорту шляхом квот на експортні товари певним чином захищає інтереси національних споживачів лише в умовах дефіцитності внутрішнього ринку.
Ще одним інструментом експортної політики є добровільне обмеження експорту, яке нав’язується провідними західними державами слабшим в економічному відношенні експортерам і найчастіше має політичний характер.
За певних умов країна проводить торгові переговори з країною- партнером з метою досягнення угоди про обмеження поставок закордонних товарів на свій внутрішній ринок. При цьому така країна вважає недоцільним вдаватися до митних тарифів чи імпортних квот. У такому випадку країна-партнер вимушена добровільно піти на такі обмеження, оскільки країна-імпортер може застосувати імпортні квоти, або підвищити ставки митних тарифів, що є невигідним для країни- експортера. Така угода є зобов’язанням з обмеження експорту певних товарів до країни-імпортера, нав’язане експортеру під загрозою санкцій.
Так, у 1997 р. Сполучені Штати Америки виступили за обмеження експорту жіночого трикотажу з України до США.
Серед інструментів обмежувальної експортної політики застосовується система індикативних пін — законодавчо встановлена межа мінімальних цін, за якою можна експортувати товар. Індикативні ціни використовуються на експортну продукцію, як правило, з метою недопущення її вивезення за межі певної країни. Перелік видів продукції, на які встановлюються такі ціни, визначається в адміністративному порядку і доводиться до відома підприємств-експортерів. Оскільки адміністративні органи дають дозвіл на експорт лише у тому випадку, якщо ціна, зазначена у зовнішньоторговельному договорі, є не нижчою за індикативну, то вони тим самим обмежують експорт (на основі встановлення вищої індикативної ціни).
У 1994 році під тиском міжнародних фінансових організацій в Україні було скасовано систему експортних квот на більшість аграрних продуктів. Після цього урядом країни були запроваджені індикативні ціни.
» следующая страница »
1 ... 16 17 18 19 20 2122 23 24 25 26 ... 169