• створити передумови для перехоплення управління в сфері регулювання індивідуальною продуктивністю праці шляхом повсюдного заміщення “традиційних навичок” комплексами стандартизованих і науково-обґрунтованих трудових прийомів;
• закласти основи економічного планування на підприємстві, тому що наявність масиву норм праці дозволяє використовувати його як базу для різних економічних розрахунків. Наприклад, для вирахування собівартості продукції, визначення потреби в оборотних коштах, при розробках поточних і перспективних планів організації виробництва, розвитку бізнесу тощо. У наші дні дана модель знайшла також застосування й у деяких системах нормативного планування, дія яких ґрунтується на роботі механізму так званої “перспективної компенсації”. Його ідея полягає в тому, що заданий нормативний час використовується як критерій оцінки ефективності повсякденної роботи окремих індивідів або організації в цілому.
На відміну від Ф.У. Тейлора, який вважав, що усе, що в остаточному підсумку має організація, створюється лише працею робітників, які виготовляють матеріальні цінності, інший його видатний сучасник, Анрі Файоль, вважав, що одержуваний фірмою економічний результат, насамперед, залежить від якості управління нею. При цьому колишнє високе значення ролі виконавських завдань робітників зовсім не піддавалося їх сумніву. Ці завдання просто поглиналися організаційною системою Файоля, який стверджував, що технічній функції вже давно відведене приналежне їй високе місце, що і має бути за нею збережене. Але вона недостатня для забезпечення гарного ходу справ: їй потрібно сприяння інших істотних функції, й особливо — адміністративної функції. У такому випадку домінуючою силою в організації стають службовці, які створюють “форму і переваги соціальної побудови”. Перша умова, яку повинен задовольняти голова великого підприємства, — це бути гарним адміністратором. Файолівська модель організаційної взаємодії ґрунтується на трьох базових припущеннях:
• усі робочі задачі підприємства можуть бути диференційовані на шість сукупностей однорідних типів робіт або функцій: “технічні”, “комерційні”, “фінансові”, “страхові”, “облікові” і “адміністративні операції”;
• усі організаційно обумовлені на підприємстві функції здобувають властивості критично важливих факторів або “функціональних реквізитів” -елементів, що володіють здатністю сповільнювати і навіть зупиняти плин господарських процесів у випадку їхнього неякісного виконання або ігнорування;
• адміністративна функція має складну будову. Вона являє собою комплекси закінчених управлінських дій циклічного характеру, кожне з яких складається з ряду послідовних переходів і у своїй сукупності забезпечують цілеспрямований вплив на обрані для управління об’єкти. У число цих переходів включаються: “передбачення”, “організація”, “управління”, “координування” і “контроль”. Якість і результативність управлінської роботи, що виконується, залежать ще від одного аспекту, тобто відомого числа умов, які позначаються то ім’ям принципів, то законів або правил, і застосування яких вимагає (вдумливості, досвіду, рішучості і почуття міри. Автор вважає, що кількість цих правил необмежена. Однак сам він виділяє 14 принципів, які частіше за все йому доводилося застосовувати.
1. Поділ праці.
2. Влада і відповідальність.
3. Дисципліна.
4. Єдність управління.
5. Єдність керівного центру.
6. Підпорядкування приватних інтересів загальним.
7. Винагорода.
8. Централізація влади.
9. Ієрархія.
10. Порядок.
11. Справедливість.
12. Сталість складу персоналу.
» следующая страница »
1 ... 165 166 167 168 169 170171 172 173 174 175 ... 445