У праці "Нове індустріальне суспільство" Гелбрейт розглядає корпорації як єдино можливі форми організації виробництва, діяльність яких спрямована на досягнення високої ефективності виробництва, виробництво високоякісних товарів і послуг та інші виробничі цілі. З'ясовуючи еволюцію корпорації, він стверджує, що влада в ній поступово переходить від власників до т.зв. " техноструктури ", до якої він зараховує широке коло осіб - від вищих менеджерів до управляючих нижчої ланки, техніків, науковців, спеціалістів, зайнятих рекламою та ін. Такий перехід, на його думку, зумовлений вимогами розвитку самої техніки і технології, необхідністю засвоєння цими категоріями працівників значної кількості різноманітної інформації.
Концепція "техноструктури "є логічним продовженням ідеї Г. Веблена про поступовий перехід влади до інженерно-технічної інтелігенції, оскільки вона озброєна знаннями, без яких не можуть обійтись як саме виробництво, так і капіталісти-власники.
В теоретичному аспекті це означає проголошення влади в сучасній корпорації атрибутом окремих елементів продуктивних сил (техніки, інформації), а в методологічному - проповідування принципу технологічного детермінізму - механічної залежності соціально-економічної сутності корпорацій від рівня розвитку техніки і технології. Однак науковці, техніки, спеціалісти з інформаційних систем виконують свої функції не як суб'єкти власників окремих факторів сучасного капіталістичного виробництва, а як суб'єкти процесу праці. Через підпорядкування процесу праці основній меті капіталістичного виробництва - зростанню вартості виробництва і привласнення додаткової вартості у формі максимального прибутку) суб'єкти процесу праці стають носіями найманої праці, підпорядкованої власникам корпоративного капіталу. Водночас внаслідок визначальної ролі продуктивних сил у суспільному способі виробництва (єдності продуктивних сил і відносин економічної власності), взаємодії цих сторін (їх взаємопроникнення, взаємодоповнюваності, взаємо- заперечення) техніка, інформація істотно впливають на процес еволюції власності та влади, а носії цих факторів (передусім спеціалісти вищої кваліфікації) швидше просуваються службовими щаблями, виконують широке коло функцій, але підпорядковані середній та монополістичній буржуазії. Частина таких працівників у результаті зростання розмірів заробітної плати, жалування, інших преміальних виплат частково вливається до середньої, а вищі менеджери - до монополістичної буржуазії, про що йшлося раніше.
Однак, після того як поступові кількісні зміни у виконуваних ними функціях зумовлюють якісні зрушення (їх трансформацію в середніх і крупних буржуа), вони із суб'єктів окремих факторів процесу виробництва, в тому числі процесу праці, стають суб'єктами відповідно середньої та великої капіталістичної власності (а отже, можуть стати власниками малих, середніх і навіть частини крупних капіталістичних підприємств), а внаслідок цього - і суб'єктами експлуатації найманої праці. Вищі менеджери починають самі використовувати працю інших науковців, інженерів, техніків.
Корпоративний сектор економіки Гелбрейт називає "плануючою" системою. Крім того, регулюючу діяльність у масштабі всього суспільства здійснює держава. Тому планування, на думку Гелбрейта, приходить на зміну ринковим відносинам з такою думкою автора можна
погодитись, якщо доповнити її положенням, що сама планомірність спрямована насамперед на досягнення основної мети - привласнення прибутків (Дж. Гелбрейт погоджується з наявністю такої мети, але не пов'язує її з плановістю).
Крім того, недостатньо аргументованими є його твердження про обмеження влади багатих, про революцію в доходах через механізм перерозподілу податків.
Насправді у США максимальна ставка подохідного податку на найбагатших з 1960 по 2002 рр. скоротилась з 91 % до 33 %; якщо вони ще у 1995 р. виплачували у вигляді податків 30 % своїх доходів, то у 2003 р. менше 20 %. Тому "революція у доходах"у США виявилась в тому, що у 90-тарр. темпи зростання доходів п'яти найбагатших відсотків населення перевищували середній показник майже у 8 разів, в країнах ЄС - у 2,2 рази; відношення доходів 20 % найбагатшого населення щодо 20 % найбіднішого складало 13:1, в країнах ЄС 6:1, а відношення 10 % відповідних верств наслення становило 16,6 % у США і понад вдвоє менший розрив в країнах ЄС. Якщо порівнювати частку 10 % найбагатшого населення в загальних доходах, то у США воно складало в ці роки 30,5 %, тоді, як частка найбідніших 10 % - лише 1,8 %.
» следующая страница »
1 ... 78 79 80 81 82 8384 85 86 87 88 ... 279