Прогресивним у лівому кейнсіанстві є пошук розв'язання кардинальних проблем сучасного капіталізму обмеженням влади монополій, перерозподілом національного доходу на користь широких верств населення за рахунок монополій. Таким чином, вважають представники лівого кейнсіанетва, зростає ефективний попит, зменшується схильність до заощаджень, що, у свою чергу, усуває безробіття, економічні кризи.
У такому ж напрямі повинна діяти й держава щодо скорочення військових витрат і збільшення витрат соціальних. Ці заходи, підкріплені вимогами профспілок, могли б значно підвищити рівень споживання широких верств населення, послабити конфлікт між виробництвом і споживанням, а отже, й гостроту економічних криз.
Однак невиправдано оптимістичною є, зокрема, переконаність Робінсон, що підвищення заробітної плати може стати засобом істотного послаблення проблем суспільного відтворення, а її підвищення в майбутньому результатом свідомої політики "освічених монополістів", які розуміють, що воно формує попит і стимулює технічний прогрес.
Робінсон не бере до уваги, що на світогляд монополістів впливають також умови конкурентної боротьби, її закони на національному і на міжнаціональному рівнях, які переплітаються з дією основного економічного закону - виробництва і привласнення додаткової вартості. Вони диктують " освіченим монополістам" тактику і стратегію зменшення витрат виробництва, що змушує монополії скорочувати кількість найманих працівників, заощаджувати на заробітній платі відкриттям філіалів у країнах з нижчим її рівнем та ін. (не випадково впродовж 1981 - 1990 рр. крупні корпорації США скоротили кількість працівників на 3 млн. осіб),
Якнайповніше таку політику "освічених монополістів " може втілити у життя сучасна держава, яка є передусім колективним капіталістом і за допомогою різноманітних форм і методів активно впливає на формування сукупного попиту, регулює його співвідношення з пропозицією, здійснює антикризове й антициклічне регулювання економіки.
Однак на соціально-економічну політику держави впливають не лише вимоги профспілок щодо підвищення заробітної плати, а й протилежні за своєю спрямованістю фактори, у т.ч. рекомендації прихильників неокласичного напряму, зокрема рецепти монетаристської школи, прихильників концепції "економіки пропозиції", які виступають за скорочення соціальних витрат.
Кардинальним засобом розв'язання проблем розширеного відтворення за капіталізму може стати приведення у відповідність суспільного характеру виробництва і форми привласнення, що передбачає насамперед перетворення найманих працівників на співвласників засобів виробництва, в т.ч. на підприємствах "освічених монополістів". Таку політику певною мірою здійснюють великі компанії та держава. Найрадикальніша й найперспективніша - політика формування трудової колективної власності, проте прихильники кейнсіанського варіанта теорії Кейнса не розробляють своїх рекомендацій щодо такого напряму еволюції економічної системи сучасного капіталізму, що робить їх значною мірою утопістами.
Використовуючи в аналізі окремі елементи Марксової теорії відтворення, Робінсон та інші прихильники лівого кейнсіанства не беруть до уваги окремі її положення. Так, прибуток і амортизацію вони об'єднують у поняття "квазірента", у структурі вартості сукупного суспільного продукту не враховують вартість сировини і, частину національного доходу, що спрямовується на особисте споживання
капіталістів (має місце абстрагування від вартості робочої сили). Називаючи основною і рушійною силою капіталістичного виробництва інвестування, абстрагуються від самого поняття "суперечність", розвиток якого, згідно з вимогами діалектичного методу, є рушійною силою розвитку будь-якої економічної системи.
» следующая страница »
1 ... 67 68 69 70 71 7273 74 75 76 77 ... 279