- виділення різних якісних форм капіталістичної власності.
Важлива особливість неокейнсіанства - намагання пояснити механізм переходу від зростання до кризи і від кризи до спаду не зовнішніми, а внутрішніми факторами, зокрема дією акселератора, який двояко (позитивно або негативно) впливає на збільшення капіталовкладень, їх розподіл у певному періоді часу; що, у свою чергу, спричиняє перехід від зростання обсягів виробництва до їх скорочення, а отже, збільшення або зменшення безробіття, відповідні інфляційні процеси та ін. З огляду на це неокейнсіанство вважає основним методом анти- циклічного регулювання економіки політику бюджетного регулювання, зокрема " дефіцитного фінансування збільшення витрат держави, яке випереджає зростання її доходів. Наслідок такої політики - збільшення дефіциту державного бюджету, грошової маси в обігу і посилення інфляційних процесів. Зокрема, представники неокейнсіанства стверджують, що для досягнення динамічної рівноваги економічної системи необхідно заздалегідь планувати невелику (3-5 % щорічно) і регульовану державою інфляцію. Така політика у період після Другої світової війни до кінця 60-х забезпечила певне послаблення економічних криз, циклічного характеру капіталістичного виробництва.
Однак вона виявилася неспроможною під час кризи 1969 -1971 рр. та 1974 -1975 рр. Неадекватними стали такі заходи неокейнсіанської антициклічної політики, як стримування інфляції під час піднесення обмеженням попиту. Більше того, у цей період водночас із зростанням цін збільшувалося безробіття (в західній економічній літературі цей процес
має назву "стагфляція"), тому не відповідав реаліям капіталістичної дійсності закон Філіпса, згідно з яким найефективнішим засобом боротьби з інфляцією є зростання безробіття.
Істотний недолік неокеинсіанства - його неспроможність пояснити динаміку основних елементів ефективного попиту. Зокрема, практика засвідчила відсутність органічного взаємозв'язку між зростанням споживання і кратним приростом інвестицій (дію акселератора), оскільки споживчий попит значною мірою може бути задоволений введенням у дію незавантажених виробничих потужностей, наявних товарних запасів. Розширення виробництва також може відбутися без додаткового залучення нової робочої сили - впровадженням прогресивніших технологій, зростанням інтенсивності праці. Крім того, чимала частка капіталовкладень, не пов'язана з рухом національного доходу, також не була з'ясована прихильниками неокеинсіанства. Зазначені процеси призвели до послаблення неокеинсіанства, його кризи. Заходи, запропоновані прихильниками неокеинсіанства для зниження безробіття, могли бути ефективними або під час кризи, або у статичній економіці, у якій переважають екстенсивні методи господарювання. Дефіцитне фінансування посилювало інфляційні процеси в економіці, й у 80-х у деяких розвинутих країнах світу відбулася певна переорієнтація з кейнсіанських методів регулювання народного господарства на неокласичні, зокрема на рекомендації монетаристів і авторів концепції економіки пропозиції. Однак на початку 90-х XX ст. роль неокеинсіанства у формуванні економічної політики розвинутих країн світу посилилася.
Ліве кейнсіанство - радикально-реформістський варіант розвитку кейнсіанської теорії, спрямований на розробку довготермінової стратегії макроекономічного регулювання народного господарства на основі національного планування,
і важливих соціальних реформ. Обгрунтоване в 50-х XX ст. у працях видатних його представників: Дж. Робінсон (Англія), П. Сраффа (США), Л. Пазінетті (Італія) та ін.
Заперечуючи тезу неокласиків щодо можливості вимірювати фізичну величину капіталу незалежно від цін і відносин розподілу, Робінсоц і Сраффа встановили існування такої залежності, зокрема залежність величини капіталу від динаміки цін виробництва, що, у свою чергу, залежить від співвідношення прибутку та заробітної плати в межах чистого продукту. На підставі цього вони довели беззмістовність визначення норми прибутку "граничним продуктом капіталу".
» следующая страница »
1 ... 65 66 67 68 69 7071 72 73 74 75 ... 279