У своїй праці “Злиденністьфілософії" Маркс характеризує діалектичну взаємозалежність монополії і конкуренції, їх синтез (поєднання) що виступає процесом руху в практичному житті. У роботі "Наймана праця і капітал "він вперше дає визначення капіталу як виробничого відношення буржуазного суспільства.
У своїй роботі “До критики політичної економії” Маркс вперше розглядає гроші як єдність їх різних функцій, характеризує вартість як найбільш абстрактну форму багатства капіталістичного суспільства, розмежовує дві сторони виробництва при капіталізмі, визначає прибуток як похідну і трансформовану форму додаткової вартості, встановлює відмінність між постійним і змінним капіталом. Позитивним у цій праці є обгрунтування ним категорії "капітал взагалі", яка за своїм змістом охоплює сукупність виробничих відносин даного способу виробництва, є його суспільною формою, не може бути зведений (ототожнений) з жодною із конкретних форм капіталу (індивідуального, постійного, змінного та ін.), які виступають його окремими якісними сторонами.
Капіталу взагалі притаманні свої системні закони розвитку, а конкретні його форми розвиваються у відповідності як із цими законами, так і мають свою внутрішню логіку еволюції, свої підсистемні закони. Конкретні форми капіталу вступають між собою в гостру конкурентну боротьбу, а в процесі їх розвитку відбувається діалектичне заперечення більш розвинутими формами капіталу менш розвинутих. Найбільш глибинною внутрішньою сутністю капіталу взагалі є антагонізм між монополізованими певною частиною суспільства засобами виробництва і безпосередніми виробниками, змушеними продавати свою робочу силу. Цей антагонізм пронизує будь-яку конкретну форму капіталу.
Послідовно застосовуючи діалектичний метод дослідження, Маркс виділяє в капіталі речовий зміст і суспільну форму. У першому випадку - це засоби і предмети праці, гроші, життєво необхідні засоби, певна сума товарів, матеріальних цінностей, відношення уречевленої
праці до живої тощо. У другому випадку - це виробничі відносини насамперед між найманими робітниками і капіталістами. В органічній єдності речового змісту і суспільної форми полягає сутність капіталу. Маркс показав при цьому як певна сума товарів, мінові вартості, засоби виробництва тощо перетворюються в капітал; як власність однієї частини суспільства (класу капіталістів) вони служать засобом привласнення чужої, неоплаченої праці, знаряддям експлуатації. В “Економічнихрукописах 1857- 1859років він дає конструктивну критику попередників за ототожнення двох сторін капіталу, виділяючи при цьому спеціальний розділ “Змішування буржуазними економістами матеріальної сторони капіталу з його суспільною формою ". В єдності двох сторін капіталу - його речового змісту і суспільної форми - визначальна роль у пізнанні сутності даної категорії належить характеристиці суспільної форми. Саме тому "капітал - це не річ, а певне, суспільне, належне певній історичній формації суспільства виробниче відношення, яке представлене в речі і надає цій речі специфічного суспільного характеру". Завдяки цьому було піддано гострій критиці позаісторичне і метафізичне трактування капіталу як нагромадженої праці. Такий підхід К. Маркса є методологічною основою критики як попередніх, так і сучасних західних концепцій капіталу.
Дослідження економічної системи капіталізму Маркс починає з товару як найбільш елементарної клітинки, найпростішого економічного відношення. Такий підхід відповідав вимогам методу сходження від абстрактного до конкретного, методу абстракції і принципу історизму. Дотримуючись принципу матеріалізму, сам аналіз товару він починає із з'ясування його речового змісту, тобто споживної вартості.
К. Маркс при цьому критикував Д. Рікардо за те, що він основну увагу зосередив на відносній вартості товарів, тобто їх вартості порівняно з іншими речами, або міновій вартості, помилково вважаючи, що політична економія споживчої вартості стосується лише побічно.
» следующая страница »
1 ... 17 18 19 20 21 2223 24 25 26 27 ... 279