Досконалішими варіантами теорії граничної корисності, де розглядається зміст категорії "корисність ”, є теорія вибору, теорія очікуваної корисності, теорія граничної норми заміщення та ін. Так, американський економіст Дж. Такер визначає корисність як здатність товару задовольнити бажання. Американський учений Майкл Бредлі стверджує, що корисність в економічному аспекті означає задоволення. Інші західні економісти споживчу вартість визначають як задоволення, яке отримує індивід від споживання товару, а граничну корисність -як задоволення людини від споживання однієї додаткової одиниці товару і послуги. При цьому, як правило, зазначають, що корисність включає кількісну міру. Інколи корисність ототожнюють зі смаками споживачів.
Отже, переважна більшість західних вчених не виокремлюють категорію “споживчавартість ", ототожнюють її з корисністю. Але якщо корисність виражає відношення внутрішніх властивостей речей до потреб людей, то споживча вартість - це насамперед річ або послуга з відповідними властивостями, якостями. Річ, як відомо, є окремим матеріальним утворенням, що має певні ознаки, властивості, самостійно існує у просторі і часі. Ознаки (розміри, структура тощо) і властивості речей розкриваються в діалектиці за допомогою парних категорій: "кількість і якість "/‘одиничне і особливе '’та ін. Властивість є виявом внутрішньої природи речі через взаємодію з іншими речами. У взаємодії речі з іншими предметами виявляються не всі її властивості (наприклад, в процесі обміну природні властивості речей не виявляються). Крім того, річ може набувати нових властивостей -диспозиційних (тих, що будуть виявлені пізніше). Залежно від кількості зв'язків речі з іншими розкривають різні сукупності її властивостей. Це означає, що споживча вартість є більш ємною, ніж корисність. Тому одним із значень споживчої вартості є те, що вона є носієм корисності.
Споживча вартість може бути втілена в кількох речах, а одна й та сама річ може бути корисною різними властивостями та якостями, задовольняти різні потреби в неоднакових цілях і різними способами. Споживчі вартості формують матеріально-речовий зміст національного багатства й існують у формі готових виробів, напівфабрикатів, сировини, послуг. Залежно від рівня розвитку країн серед створюваних щорічно споживчих вартостей можуть переважати послуги (у передових країнах світу) або придатні для споживання матеріальні блага, що задовольняють фізіологічні потреби людини. Незважаючи на сталість потреб людей в їжі, одязі, житлі, їх якість, структура і способи задоволення істотно змінюються з розвитком людства. Водночас розширюється виробництво споживчої вартості для задоволення духовних потреб людей. Ці зміни відображають динаміку категорії "споживчавартість”,її поповнення елементами принципово нового (сутнісного) і якісного змісту.
За капіталістичного товарного виробництва метою виробництва є виготовлення вартостей у формі мінових вартостей. Створення споживчої вартості стане метою прогресивнішого суспільного устрою. Водночас у розвинутих країнах внаслідок певної соціалізації економічної системи останніми десятиріччями посилюється роль споживчої вартості.
Справедливим слід вважати заперечення Маркса проти визначення споживної вартості при капіталізмі як абсолютної мети виробництва. У цьому випадку капіталізм розглядається позаісторично, ігноруються його соціально-економічні суперечності, зокрема його підпорядкування основній меті - виробництву додаткової вартості. Коли така мета визнається (переважна більшість сучасних західних вчених основною метою даного ладу називають виробництва і привласнення прибутку, а останній, як відомо, є формою вияву додаткової вартості), то абсолютною метою капіталізму стає виробництво не споживної вартості, а вартості (у т. ч. мінових вартостей - як зовнішньої форми вияву вартості).
» следующая страница »
1 ... 19 20 21 22 23 2425 26 27 28 29 ... 279