Позичковий капітал — це грошовий капітал,який надається власником цього капіталу у вигляді позики підприємцям за певну плату (процент). Цей різновид капіталу розглядається як частка промислового капіталу, що відокремилась, і виконує функцію забезпечення зростання промислового капіталу. Джерелами позичкового капіталу є тимчасово вільні кошти держави, підприємців (фірм) і населення.Операціі по наданню позик можуть здійснюватись банками, а також небанківськими установами (страховими компаніями, інвестиційними та інноваційними фондами тощо).
На основі позичкового капіталу та процента виникає і функціонує т.з. “фіктивний капітал”, тобто капітал, що обертається поза сферою реального капіталу. Це — гроші, цінні папери (акції, облігації, “штучні”, т.з. “дружні” векселі) які зростають (приносять прибуток) у процесі особливого обігу. Фіктивний капітал набуває розвитку, коли купівельні та платіжні засоби перевищують власний капітал банків, а також обсяг внесків до них. Такий капітал, як уже зазначалось, має власний рух, власні ринки (наприклад, для цінних паперів — фондову біржу).
Коли фіктивний капітал набагато перевищує розміри реального капіталу, то виникають біржові кризи. Цьому сприяють спекуляція цінними паперами, ф’ючерсні угоди на товарних біржах (угоди, які укладаються в той час, коли об’єкт угоди — певний товар — ще не існує в дійсності). Завдяки існуванню транснаціональних корпорацій, міжнародного фінансового ринку відбувається міграція фіктивного капіталу, що у разі виникнення фінансової кризи призводить до її інтернаціоналізації.
Свого часу з метою показати, який саме капітал (яка його частка) є джерелом створення додаткової вартості, К.Маркс ввів у науковий обіг поняття “постійний капітал” та “змінний капітал”. Постійний капітал, на думку К.Маркса, —частина авансованого капіталу, яка в процесі виробництва не змінює величини своєї вартості. Це—різноманітні засоби виробництва (знаряддя та предмети праці), вартість яких конкретною працею робітника переноситься на вартість новоствореного товару (послуги). При цьому постійний капітал виступає фактором виробництва, але не бере участі в процесі збільшення вартості і відповідно не створює додаткової вартості.
На відміну від постійного капіталу змінний капітал — частка авансованого капіталу, яка в процесі виробництва витрачається підприємцями на купівлю робочої сили (гроші, які використовуються на виплату зарплати найманим працівникам). Ця частка капіталу не тільки зберігається (не переноситься на вартість виробленої продукції), а й збільшується на величину додаткової вартості, тобто є джерелом додаткової вартості.
В свою чергу, поділ капіталу на основний та оборотний дає змогу з’ясувати сутність процесу обороту капіталу, зрозуміти, який капітал і як переносить свою вартість на вартість новоствореної продукції. До основного капіталу відносять ті засоби виробництва,які використовуються у виробництві тривалий час (промислові будинки, споруди, верстати, транспортні засоби тощо, у сільському господарстві —робоча худоба, багаторічні насадження тощо) і переносять свою вартість на вартість новоствореної продукції в процесі свого зношування. Вартість основного капіталу згодом повертається підприємцю у вигляді амортизаційних відрахувань, які накопичуються на спеціальному рахунку, створюючи т.з. “амортизаційний фонд”. Кошти такого фонду можуть бути використані на придбання нової техніки, а також на ремонт і реконструкцію існуючих знарядь праці.
Оборотний капітал — частина продуктивного капіталу, вартість якої входить у створювані товари (послуги) і повністю повертається підприємцю у грошовій формі після їх реалізації. До складу оборотного капіталу входять вартість сировини, палива, допоміжних матеріалів, оскільки вони повністю споживаються у кожному виробничому циклі, і їх вартість повністю переноситься на вартість товарів (послуг). У вартість оборотного капіталу включається також вартість робочої сили, яка вище розглядалась нами як змінний капітал, що є джерелом створення додаткової вартості.
» следующая страница »
1 ... 129 130 131 132 133 134135 136 137 138 139 ... 384