Економічна теорія

з другого боку, зростання боргу потребує додаткових ви­трат бюджету на його обслуговування, що зумовлює зрос­тання бюджетного дефіциту.

Вплив державного боргу на економіку:

—     позитивний — у фазі економічного спаду викорис­тання державних запозичень стимулює споживчий попит, збільшує рівень зайнятості населення, сприяє зростанню рівня доходів у суспільстві, стимулює економічне зростання;

—     негативний — витіснення приватного капіталу, що обмежує економічне зростання, спричиняє до перерозподілу доходів на користь власників державних облігацій, змен­шення обсягу споживчого попиту, збільшення податків для обслуговування державного боргу, перекладання відповідаль­ності за погашення боргових зобов'язань на майбутні поко­ління тощо.

Не всяке зростання боргу держави перетворюється на "борговий тягар". Для оцінки безпеки подальшого зростання державного боргу важливе значення має порівняння при­росту обсягу реального ВВП та реальної ставки відсотка на обслуговування боргу.

Якщо реальна ставка відсотка за борг перевищує темп

приросту реального ВВП, то державним боргом неможли-

ІЗорг

во управляти, зростає співвідношення —_ , тобто борго-

В11ІІ

вий тягар посилюється.

Якщо відсоткова ставка (Д_г) і приріст ВВП урівнова­жені (Д = АВВП), то весь приріст ВВП використовується для виплати процентів на обслуговування боргу, що теж є небезпечним.

Якщо ж Д< АВВП, то таке зростання боргу не створює небезпеки і є бажаним для суспільства.

Держава, що вдається до запозичень, мусить управляти державним боргом.

Управління державним боргом — це система заходів держави, пов'язана з:

—  вивченням кон'юнктури на ринку позичкового капіталу;

—  випуском та розміщенням нових боргових зобов'язань;

—   погашенням нових боргових зобов'язань;

—   виплатою відсотків на позики;

—  зміною строків позик;

—   зміною відсоткових ставок на позики (конверсія);

—     анулюванням боргу (у випадку фінансової неспро­можності держави).

Держава може рефінансувати свій борг, тобто випусти­ти нові боргові зобов'язання для розрахунку за старі борги.

 3. Теорія оподаткування

Головним джерелом доходів держави є податки. Податки — обов'язковий внесок до бюджету відповід­ного рівня платниками податків у порядку та на умовах, визначених законодавством.

Податкова система — сукупність чинних у країні податків, форм, принципів та методів їхньої побудо­ви, а також інститутів та організацій, що забезпе­чують вилучення їх, здійснюють контроль за дотри­манням податкового законодавства

Функції податків безпосередньо пов'язані з функціями фінансів (рис. 17.5).

Функції податків

Фіскальна

—   централізація частини ВВП у бюджеті на загаль­носуспільні по­греби

Розподільча

—    перерозподіл вартості ВВП між державою, юридич­ними та фізичними особами

Регулююча

—   вплив податків на різні аспекти діяльності їхніх платників

Рис. 17.5. Функції податків

Елементи системи оподаткування:

—   суб'єкт (платник податків) — юридична чи фізична особа, що сплачує податки;

—    об'єкт оподаткування — кількісно визначений еко­номічний феномен, який служить базою для оподаткуван­ня. Іншими словами, податкова база — це грошова сума, з якої вилучається податок;

—    джерело оподаткування — дохід платника податку, що підлягає оподаткуванню.

Джерело та об'єкт оподаткування взаємно пов'язані, оскільки власне дохід є джерелом сплати податку. Так, якщо оподатковують власне дохід або майно, що забезпечує дохід, ці два елементи взаємопов'язані. Якщо ж сплачується по­даток на майно чи землю, які перебувають в особистому користуванні й не приносять доходу, такий взаємозв'язок втрачається.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 165 166 167 168 169 170171 172 173 174 175  ... 246