Суспільний спосіб задоволення індивідуальних і спільних потреб не може реалізуватися без встановлення (налагодження) певних відносин між тими, хто потребує страхового захисту, і тими, хто здатний його забезпечити. Так виникають страхові відносини між двома головними суб'єктами — страхувальником і страховиком — з приводу задоволення страхового інтересу його носія.
В основі страхових відносин лежать суто майнові інтереси громадян. Пояснюється це тим, що, приміром, страхувальник, який купує страховий поліс на дожиття до певного віку, не претендує, що недожиті ним до строку закінчення страхового договору 2—3 роки йому компенсує страховик. Не купить страховик підприємцеві й нове устаткування, якщо застраховане достроково вийшло з ладу, і т. ін.
Страховик згідно з установленими нормами цивільного права відшкодовує збитки, яких зазнав страхувальник, причому тільки в грошовій формі.
Відиікодування збитків може бути повним або частковим. Пояснюється це тим, що страхувальник, покладаю- чи на страховика відповідальність за збитки на термін дії договору, може вести себе необачно чи недбало. З метою попередження подібних настроїв у страхувальників застосовують принцип розподілу відповідальності між страхувальником і страховиком.
Для того щоб страхові відносини відбулися (склалися, стали реальними), треба, щоб ризик був страховим.
Страховим є такий ризик, який страхувальник прагне застрахувати, а страховик погоджується це зробити.
Ознаки страхової події (ризику):
— вірогідність і випадковість її настання;
— можливість оцінки вартості збитків від її реалізації;
— можливість обчислення ціни страхової послуги і потенційної частки страхового відшкодування.
Таким чином, страхувальник страхує свій майновий інтерес від вірогідного ризику, який може бути реалізованим, а може й не реалізуватися.
Страхувальник реалізує свій економічний інтерес, сплачуючи певну суму (страхову премію) за застрахований ризик і отримуючи право на повне або часткове відшкодування збитків за настання страхової події (реалізації застрахованого ризику). Але страхувальник не претендує (окрім накопичувальних форм страхування) на повернення страхової премії, якщо страховий ризик не реалізувався. Тоді страхові премії, сплачені страховикові за страховий захист, для страхувальника обертаються безповоротними втратами. Але не схильній до ризику особі легше заплатити невелику суму і бути впевненою, що в разі настання страхової події, яка загрожує їй великими збитками, страховик їх в основному відшкодує, аніж зекономити на дрібному і зазнати великих втрат.
У можливості використати страхову премію на власні потреби, якщо страховий випадок не відбувся, полягає економічний інтерес страховика. Для того щоб мінімізувати витрати страховика на покриття збитків страхувальникам, страховик мусить дбати про те, щоб розширити коло страхувальників, проводити превентивні (запобіжні) заходи щодо усунення або обмеження факторів та умов, які породжують ризик. Розпорошуючи витрати на відшкодування збитків серед широкого загалу страхувальників, страховик забезпечує здешевлення послуги, яку він надає.
Результатом узгодженості інтересів страховика і страхувальника є підписаний договір (куплений страховий поліс), який стає чинним після сплати страхувальником першого внеску.
Цей договір укладається між суб'єктами ринку з приводу купівлі-продажу страхового захисту.
Страховий захист — послуга, яку страховик надає страхувальникові. Її особливості:
— вона ще не існує у момент продажу;
— продається тільки на певний строк, передбачений договором;
— реалізація страхового захисту неможлива без реалізації ризику (страхової події), можливість скористатися страховим захистом має вірогідний характер;
» следующая страница »
1 ... 134 135 136 137 138 139140 141 142 143 144 ... 246