«Побудувати нове суспільство - означає, перш за все, сформувати нову свідомість», - зазначає Папа Римський Іоанн Павло II. Потрібно виховувати високу соціальну культуру у всіх громадян, людську творчість, свободу думки і вираження особистості, зберегти такі цінності всезагального досягнення, як
природну любов до сім'ї, дух дружби і взаємодопомоги, глибокого гуманізму, почуття любові до світу і громадянського співіснування, а також демократичні свободи. «Якщо суспільство, яке керується тільки критеріями споживання та виробництва, поділяє людей на активних і неактивних, та вважає тих та інших за обивателів другої категорії, залишаючи їх на
• • i4
самоті, то не можна назвати таке суспільство цивілізованим» .
Один із провідних авторів психологічного менеджменту Дейл Карнегі писав, що «навіть у такій технічній галузі, як інженерна справа, близько п’ ятнадцяти відсотків фінансового успіху, досягнутого спеціалістом, слід віднести на рахунок чисто технічних знань і близько вісімдесяти п’яти - на рахунок його мистецтва в людській інженерії, особливостей його характеру і здібності керувати людьми».
У цій послідовності підходимо до того, що в ієрархії рівнів менеджменту праксеологічне вчення займає вершину і основу пірамідальної структури, і, як повідомлялося вище, з одного боку, - це система знань про управління, а, з іншого - максимілізація їх (знань) практичного результату.
Якщо враховувати генеральний вектор цього вчення, то визначення місця і ролі праксеологічного підходу в менеджменті може подаватись як «максимальна адаптація цілей управління й управлінських рішень до потреб життєдіяльності людини».
Цілеспрямована праксеологічна діяльність покликана формувати нові риси людини нового суспільства, яке ґрунтується не на людській гордині чи культі наживи, погоні за штучно створеними потребами, а на головній виробничої сили праці. Зокрема:
- з одного боку, сприяти розвитку наростаючої трудової діяльності людини, породжуваної її розумом і досвідом, розвивати рівень своїх здібностей і можливостей;
- з іншого, - розвивати творчі обдарування, досягати вищого ступеня розвитку працюючої людини; розвивати культурно- побутові бази і розумні процеси споживання в загальній історичній ієрархії потреб, керуючись переважно волею і
i4 Іоанн Павло ІІ, Рим, 29.04. i982 р.
думкою, формуючи концепцію «інтегральної особистості», в якій духовні цінності отримують пріоритет над матеріальними.
Необхідність застосування праксеологічного підходу зумовлює проблема прийняття раціональних рішень.
Давньогрецький філософ Аристотель (384-322 рр. до н.е.) розробив вчення про те, що у процесі міркування не можна підмінювати один предмет думки на інший, одночасно визнавати два висловлювання, що виключають одне одного тощо.
Нині питаннями подальшого розроблення і розвитку теорії прийняття раціональних рішень займаються праксеологи, економісти, юристи, філософи, кібернетики, математики, соціологи, психологи та інші. Деякі з них розглядають теорію прийняття рішень у сфері менеджменту як самостійну наукову дисципліну. Існують також й інші трактування теорії прийняття рішень. У вузькому розумінні - це статистична теорія, в якій розробляється чіткий апарат вибору найкращого, із певної кількості альтернативних, рішення в умовах невизначеності і ризику. Нерідко теорія прийняття рішень розглядається як сукупність формальних способів оптимізації рішень.
Ефективна розпорядча діяльність менеджера пов’язана з подоланням чималих труднощів, оскільки існує багато чинників, які обмежують можливості прийняття найкращих рішень:
1) особи, які приймають рішення, можуть мати недостатню інформацію не тільки щодо керованого об’ єкта, а й, по суті, вирішуваного питання про альтернативні можливості, їх силу і діючі обмеження;
» следующая страница »
1 ... 54 55 56 57 58 5960 61 62 63 64 ... 171