Усі зазначені види ризику можуть бути трьох рівнів. Допустимим ризик є у разі, якщо підприємець після господарського обороту повернув собі витрати, однак не отримав прибутку. Це фактично показник порогу рентабельності.
Критичний ризик — це ризик, який треба враховувати в разі розрахунку прогнозів. У цій ситуації підприємець втрачає не тільки прибуток, а й частину витрат.
Катастрофічний ризик—це ситуація, коли фірма банкрутує [102, с. 97—98].
Згідно із системою В.Т. Севрука, до зовнішніх ризиків доцільно віднести ризики, що не пов’язані з діяльністю банка. На їх рівень впливає велика кількість факторів — політичні, економічні, демографічні, соціальні, географічні та ін.
До внутрішніх слід віднести ризики, що зумовлені діяльністю самого банку, його клієнтів чи конкретних контрагентів. На їх рівень впливає ділова активність керівництва банку, вибір політики та тактики тощо.
Останнім часом банки гостріше відчувають потребу в управлінні ризиками. Під управлінням ризиками слід розуміти всі вжиті заходи, які направлені на мінімізацію відповідного ризику та пошук оптимального співвідношення прибутковості й ризику, що має включати оцінку, прогноз і страхування відповідного ризику.
Загалом управління ризиками включає кілька етапів:
1) виникнення змісту ризиків, які виникають у зв’язку з певною діяльністю;
2) визначення джерел і обсягів інформації, потрібної для оцінки рівня ризику;
3) вибір критеріїв і методів для оцінки вірогідності реалізації ризику, побудова ткали ризиків;
4) вибір та розробка методу страхування ризику;
5) ретроспективний аналіз результатів управління ризиком, а також внесення коректив за попередніми пунктами схеми.
Тепер розглянемо зовнішні ризики докладніше.
До цього виду ризиків слід віднести країновий, валютний і ризик стихійних лих (форс-мажорні обставини).
Країновий ризик безпосередньо пов’язаний з інтернаціоналізацією діяльності банків та банківських установ, наявністю глобального ризику і таких, що залежать від політико-економічної стабільності країн-клієнтів та країн-контрагентів, імпортерів чи експортерів. Ця група ризиків актуальна для всіх банків заснованих за участю іноземного капіталу.
Спочатку оцінюють економічну ситуацію в країні, а потім обчислюють рівень сумарного ризику країни, використовуючи такі показники: приріст валового продукту; співвідношення розмірів інвестицій і валового доходу; ефективність інвестицій; середній рівень інфляції; зростання грошових надходжень; рівень реального внутрішнього кредиту; конкурентоспроможність економіки; торговельний баланс (експорт-імпорт); загальна зовнішня заборгованість; міжнародні резерви; вартість послуг щодо обслуговування зовнішньої заборгованості; розмір політичного ризику; рівень безробіття.
Щоб безпомилково визначити ризик певної країни, можна користуватися також і оцінками провідних країн, зробленими за окремими показниками. Вони, як правило, публікуються. Крім аналізу країни, слід зважати на ризики, пов’язані із зовнішньоекономічною діяльністю. Вони можуть бути зараховані як до зовнішніх, так і до внутрішніх ризиків банку, залежно від того, які рішення прийме менеджмент банку, а також конкретних обставин щодо його внутрішньої політики.
Валютний ризик пов’язаний із невизначністю майбутнього руху відсоткових ставок ціни національної валюти щодо іноземної. Він поділяється на економічний валютний ризик, ризик переводу і ризик угод. Перші спроби управління валютним ризиком були проведені на початку 70-х років, із введеням плаваючих курсів. Валютні курси, зі свого боку, структуруються таким чином:
1) комерційні, тобто пов’язані з небажанням чи неможливістю боржника (гаранта) розрахуватися за своїми зобов’язаннями;
» следующая страница »
1 ... 178 179 180 181 182 183184 185 186 187 188 ... 381