При зміні суспільно-економічних формацій на початку 90-х років в Україні відбулась підміна понять. Замість забезпечення нормативно-правового регулювання процесом формування ринкової економіки було взято курс на стихійне запровадження корумпованого ринку. Ринкову економіку неможливо побудувати без нормальної системи законів, без поваги до них. Були взяті на озброєння найгірше від капіталізму — злочинність, корупція, проігноровано вітчизняні досягнення. Вивченню динаміки БСУ, взаємодії та взаємозалежності належної уваги не приділялося, чим і зумовлені численні помилки в практичній діяльності. Протиріччя між органами місцевого самоврядування та виконавчої влади, як правило, полягають в протилежних підходах, котрі, неправильно відображаючи об’єктивний стан речей, виключають одне одного. Конфлікти викликають більш складні форми боротьби, є наслідком сутички протилежних інтересів та прагнень.
Державна адміністрація в Україні має давню історію, знання якої сприятиме вирішенню сучасних проблем на основі використання політичного і правового досвіду свого народу. Характерним є постійне прагнення українців мати незалежну державу та адміністрацію. Це прагнення проявлялося через тенденцію демократичної державної адміністрації європейського або авторитарної державної адміністрації євразійського типу. Під час національної революції 1917-1920 рр. в Україні вживалися заходи щодо створення апарату національної державної адміністрації та місцевого самоврядування. Але за радянських часів в Україні було засновано державний апарат управління на принципах чіткої централізації та концентрації влади, який утворював єдину командно-адміністративну систему, що скасувала різницю між політичними й адміністративними функціями, а також елементи поділу влади. Цьому сприяла також монопартійна система, керівна і визначальна роль партії, яка уособлювала роль гегемона і створену нею систему. Таке становище, зрештою, стало основною причиною тієї руйнації, якої зазнала позаконкурентна партія, створена нею система управління й держава.
Теорія державного управління за весь період розвитку людства в соціологічному плані виокремлювала основні види систем управління, управління первіснообщинним, рабовласницьким, феодальним, капіталістичним і соціалістичним суспільствами. З огляду на структуру суспільних відносин система соціалістичного управління містила в собі п’ять основних його видів: управління суспільством в цілому, економічне управління відносинами власності (виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ), соціальне управління (відносинами й процесами), політичне управління (взаємовідносинами класів, націй і народностей, функціонуванням самого державного й громадського апарату управління), духовно- ідеологічне управління (наукою, літературою, мистецтвом, вихованням). Такий поділ відповідав тогочасним суспільним відносинам — економічним, котрі базувалися на соціальних, політичних і духовних відносинах. Згадані види управління різняться насамперед своїми об’єктами, суб’єктами, цілями, принципами, структурою. Державне управління в історичний період — це виконавча й розпорядча діяльність органів держави, що проводилася на основі та на виконання законів і полягала в повсякденному практичному виконанні під керівництвом партії функцій держави.
Після 1991 р. спочатку закладалися основи формування національної системи державної адміністрації на ліберально-демократичних принципах, а пізніше на авторитарних із відродженням як старих радянських традицій, так і окремих елементів історичних форм. Багатогранна сфера суспільного життя складається з таких важливих засад, як державне управління і місцеве самоврядування, завдяки яким вона самоорганізується, функціонує і цілеспрямовано розвивається. Між ними формуються чітко визначені адміністративно-правові відносини. Це зумовлено тим, що органи державного управління виконують свої управлінські функції у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності як носії повноважень державно-владного характеру.
» следующая страница »
1 ... 171 172 173 174 175 176177 178 179 180 181 ... 381