Учасниками зловживань з акредитивами частіше всього є державні підприємства та комерційні структури. Останні у змові з працівниками банку, що їх обслуговує, депонують державним організаціям фіктивно утворені грошові кошти і за їх рахунок отримують реальні матеріальні цінності. У разі викриття злочину збиток несе одержувач грошових коштів та його банк, з обсягів кредитних ресурсів якого знята ця сума.
Іноді учасником змоги буває і постачальник, тоді продукція не відпускається, а останній виступає своєрідною ланкою, за допомогою якої «відмивається» фіктивно утворена сума. Отримана сума за своєю суттю є фіктивною і повертається власнику на підставі відмови партнерів від угоди або ж за допомогою нової псевдоугоди, яка діє у зворотному порядку.
Шахрайство з векселями може провадитись: за підробленими фінансовими документами; за умови неповного виконання необхідних дій при операціях з ними; наданням векселів без оплати державного мита за їх отримання, з розривом у часі передачі-отримання, прострочених; наданням іноземних векселів з перекладом, не засвідченим нотаріально; при передачі векселів до банку без реєстру на них та ін. Такі дії кваліфікуються судами за статтями 222, 190, 358, 223, 224 КК України.
Останнім часом поширення набувають злочини, пов’язані з обігом пластикових платіжних засобів, що ми розглянемо окремо.
Аналіз юридичної практики з використання норм права для боротьби із злочинними посяганнями на власність та імідж банків і забезпечення безпеки їх діяльності вказує на потребу подальшого удосконалення боротьби з такими злочинами, узгодженості та цілеспрямованості зусиль як суб’єктів держави, так і підприємництва, і перш за все — їх сил безпеки.
Незважаючи на відсутність в Україні основних системоутворюючих законодавчих актів з питань безпеки банківської діяльності, можна зазначити, що правова основа захисту інтересів банків все таки є. Наявність відповідних положень законодавчих і нормативних актів дає змогу використовувати права щодо створення системи заходів безпеки своєї діяльності. Водночас, правова система є однобокою і спрямована переважно на захист, а не на протидію недобросовісним конкурентам і злочинним елементам. Це змушує банківські служби безпеки здебільшого захищатись.
Як і в інших країнах СНД, в Україні набула значного поширення недобросовісна конкуренція.
В Україні існують основні правові норми з питань захисту від недобросовісної конкуренції. До них належать закони України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про Антимонопольний комітет України», «Про зовнішньоекономічну діяльність». Відповідними положеннями Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлена відповідальність за вчинення дій, кваліфікованих як недобросовісна конкуренція.
Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії з конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Перелік дій, які кваліфікуються як недобросовісна конкуренція, наведено у главах 2—4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції».
До них віднесено:
— неправомірне використання ділової репутації господарюючого суб’єкта (підприємця), яке проявляється в неправомірному використанні чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки, товару іншого виробника, а також порівняльна реклама;
— створення перешкод господарюючим суб’єктам (підприємцям) у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг шляхом дискредитації господарюючого суб’єкта (підприємця), купівля — продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом, схилення до бойкоту господарюючого суб’єкта (підприємця), схилення постачальника до дискредитації покупця (замовника), схилення господарюючого суб’єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом, підкуп працівника постачальника, підкуп працівника покупця (замовника);
» следующая страница »
1 ... 133 134 135 136 137 138139 140 141 142 143 ... 381