Август реорганізував армію так уміло, що, використовуючи її, він міг панувати над усією державою.
Командний склад армії призначав імператор, який вважався головнокомандувачем збройними силами країни. Усе військо повинно було усвідомити, що Август є його командиром і саме від нього залежить кар'єра кожного воїна. Значну частину війська, яке на тому чи іншому боці брало участь у громадянських війнах, було розпущено. Вірні Августу воїни дістали землю у новозаснованих колоніях або значну грошову винагороду й повернулися в рідні місця.
За правління Августа завершено перехід до постійної найманої армії. Регулярна армія, розташована у прикордонних провінціях, складалася з 25 легіонів та інших частин загальною чисельністю майже 250 тис. Легіонери вербувалися з римських громадян, переважно жителів Італії. Оскільки добровольців часто не вистачало, то доводилось вдаватися до примусового набору, навіть набирати відпущених на волю і наділених правами громадянства рабів.
Поряд з основними, суто римськими військами існували допоміжні, які приєднувались до легіонів і комплектувалися з союзників Риму та провінціалів.
Легіоном командував легат, якого призначав принцепс (^аіи А^шіі lеgіоnіs) або намісник відповідної (де розміщувався легіон) провінції у званні пропретора чи проконсула (^аііш рго рrаеtоrеs). До вищого командного складу належали й військові трибуни (по кілька на легіон). Вони, як і легати, призначалися принцепсом з осіб сенаторського стану. До середнього командного складу належали центуріони, котрі переважно призначалися з вершників. До посади центуріона міг дослужитися й простий воїн. Допоміжними загонами командували префекти, які також відали зброєю, таборами, постачанням армії тощо.
В армію набирали з 17-річного віку і служили впродовж 30 або 40 років. Воїни присягали на вірність Августу, дисципліну підтримували суворими заходами: тілесними покараннями, призначенням на важкі роботи, службовими пониженнями, переведенням цілих частин у гірші провінції.
У привілейованому становищі перебували преторіанські когорти, розквартировані в самому Римі й Італії. Вони служили для охорони особи імператора та підтримання внутрішнього порядку. Преторіанці одержували високу платню, мали різні привілеї, термін їхньої служби був коротший.
Особливі когорти виконували в Римі та інших містах поліцейську службу (со^Ге ирьапае і со^Ге vigilum).
Армія, дисциплінована й реорганізована, була реальною матеріальною опорою влади Августа та інших принцепсів-імператорів, але її виняткова роль приховувала в собі й небезпечні для імператорської влади моменти: військо, особливо преторіанці, могло скинути, вбити імператора, проголосити іншого. Таких прикладів можна навести немало. І протистояти цьому ніхто не був у силах.
Управління Італією і провінціями. Італія, як і в попередній період, поділялася на муніципії (типісіріа) і соїопіае сшит готапо- гит (такі колонії засновувались і раніше, переважно через роздавання земель солдатам-ветеранам). У вирішенні своїх внутрішніх справ муніципії і далі користувалися певною автономією. В них функціонували свої Народні збори, сенат, муніципальні магістрати. Але компетенцію цих органів значно обмежили. Муніципії перебували під наглядом принцепса і його урядовців. Прокуратори з часу імператора Траяна (98—117 рр.) Постійно перебували на місцях і здійснювали урядовий нагляд за діяльністю місцевих органів управління.
Август поділив Італію на 11 адміністративних одиниць. Італія втратила привілейоване становище, різка відмінність у правовому відношенні між Італією і провінціями поступово згладжувалася. Вся територія Римської держави отримувала однорідний устрій. Провінції стали невіддільними складовими Римської держави.
У внутрішніх справах деякі общини ще зберігали залишки колишньої самостійності і правові відносини між громадянами врегульовували місцевим правом. Але ця самостійність обмежувалась, місцеві провінціальні державні установи все більше зазнавали утисків у своїй компетенції, втрачали своє значення, держава поступово централізувалась.
» следующая страница »
1 ... 141 142 143 144 145 146147 148 149 150 151 ... 215