Отже, загалом інститут магістратури хоча й зберігся, але втратив попереднє державно-політичне значення. Магістрати поступово перетворились у помічників принцепса, виконавців його розпоряджень. Згодом їх було ліквідовано зовсім.
Органи принцепса. Управління величезною державою вимагало розвиненого і розгалуженого апарату управління, кваліфікованих урядовців — адміністраторів. Цей апарат складався вже не з виборних службовців, а з вірних слуг принцепса, котрих він призначав і звільняв на свій розсуд, які беззаперечно виконували його волю і яких він особисто винагороджував за самовіддану працю.
Створюючи цей апарат, Август використовував насамперед особисті зв'язки, сміливо висував на ці посади навіть осіб низького походження, вільновідпущеників та ін. Імператорські чиновники, які спочатку залежали особисто тільки від принцепса, поступово набували загальнодержавного значення. На найвищі посади Август в основному призначав осіб, які належали до вищих станів, а їхня платня визначалася посадою, яку вони обіймали.
З цих чиновників при принцепсі утворилася рада (сошіїіит рrіnсіріs), до якої увійшли і юристи. На засіданнях (у присутності принцепса) обговорювались важливі питання внутрішньої і зовнішньої політики держави. Вона поступово замінила і витіснила сенат, з яким у принцепса час від часу виникали різні колізії — сенат намагався зберегти свій вплив у державі, а принцепс — обмежити його на свою користь. Згодом принцепси стали відкрито демонструвати свою нехіть, зневагу до сенату. Зокрема, принцепс- імператор Гай Цезар Калігула (37—41 рр.) Змушував деяких сенаторів бігти поруч зі своєю колісницею, під час трапези ставив їх за спинкою свого ложа в полотняних фартухах як прислужників, призначив до складу сенату свого коня.
Спочатку консиліум не був офіційним державним органом, але вже при принцепсі-імператорі Адріані (117—138 рр.) Став державною установою.
Створено посаду префекта м. Рима (рrаеfесtus игьі), який передусім забезпечував охорону порядку, відповідав за забезпечення міста продуктами харчування та ін.
Великого значення набула й посада префекта Преторія (начальника преторіанців — імператорської гвардії). Він незабаром став найближчим помічником, заступником принцепса-імператора, здійснюючи командування не тільки преторіанцями, а й військами в Італії. Він дістав велику юрисдикцію з кримінальних і цивільних справ, згодом здійснював ще й нагляд за діяльністю всіх інших органів й окремих службових осіб принцепса, міг приймати загальнообов'язкові рішення.
Також було організовано імператорську канцелярію з різними відділами: відділ з підготовки розпоряджень імператора; фінансовий; відділ з розслідування різних справ тощо. Їх очолювали прокуратори (рrосurаtоrеs) або магістри (mаgіstrі), яким підпорядковувався численний штат нижчих чиновників, яких призначав імператор з числа своїх вільновідпущеників або навіть з рабів. Прокураторам доручався контроль за збиранням податків, управління невеликими провінціями, їх призначали й для виконання різних господарських функцій.
Спеціальні органи створювались для управління громадськими будівлями, виконання суспільних робіт, видачі хлібних пайків, регулювання цін на ринках тощо.
До створеної окремої імператорської скарбниці (£юсш), як зазначалось, надходили прибутки з особистих маєтків імператора, з державного майна в імператорських провінціях, данина і податки з підкорених народів та ін. У ній зосереджувались величезні багатства, які давали принцепсу-імператору можливість здійснювати свою політику, бути незалежним від загальнодержавної скарбниці (аегагіит), якою відав сенат.
Збройні сили. Як відомо, з часів другого тріумвірату головну роль у житті держави виконує армія. Упродовж певного часу вона протистояла майже всьому цивільному населенню. В боротьбі за владу на неї покладалися різні політичні діячі й полководці. Вона іноді ставала небезпечною і для них самих — чимало з них було вбито, наприклад, бунтівними солдатами (маріанців Цінну, Серто- рія, державного діяча Помпея, імператора Калігулу та ін.).
» следующая страница »
1 ... 140 141 142 143 144 145146 147 148 149 150 ... 215