За час відсутності Цезаря в Римі між Помпеєм і Крассом знову розгорілась ворожнеча. Помпей зблизився з сенатом і оптиматами. Красс незабаром вирушив до Сирії, де очолив війну із сильним Парфянським царством, яке підкорило усю Месопотамію і частину Сирії, але був убитий парфянськими воїнами.
У самому Римі політична ситуація загострювалася. Судові процеси, здебільшого у фінансових справах і справах управління в провінціях, розкривали неймовірні зловживання римських адміністраторів і ділових людей у підвладних Риму областях. Проте підкупні судді виправдовували навіть тих, у злочинності кого ніхто не сумнівався.
Боротьба під час виборів магістратів досягла надзвичайної гостроти, передвиборні збори переходили у збройні сутички. Сенат надає Помпеєві надзвичайні повноваження для встановлення спокою в столиці. Він вперше зосередив у своїх руках, всупереч звичаям, різні магістратури (консульство, намісництво в Іспанії, повноваження з виняткового постачання Риму харчами). Таке суміщення раніше ніколи не практикувалося, але відтепер стало прецедентом для майбутніх подій.
Діяльність Помпея в тісному союзі з сенатом і оптиматами, ідеологом яких був Цицерон, призвела до розриву його з Цезарем. Чутки, що Цезар вирушає до Риму, примусили сенат доручити Помпеєві командування усіма військами. Оптимати і сенат готувалися до збройної боротьби проти Цезаря. У 49 р. До н. Е. Цезар з одним легіоном справді перейшов р. Рубікон, яка відділяла галльську провінцію від Італії, і рушив до Риму. На його бік перейшло багато війська, його підтримували широкі верстви населення, сподіваючись змін на краще. Помпей з прихильниками, в тому числі більшістю сенаторів, утік у Грецію. Тут у 48 р. До н. Е. Відбулася вирішальна битва (біля м. Фарсала у Фессалії). Переможений Цезарем Помпей, шукаючи порятунку, втік до Єгипту, де його було підступно вбито і обезглавлено (його голову і перстень надіслали Цезареві).
Згодом римська політична традиція стала представляти його як мученика за свободу, республіку, батьківські традиції. Проте це не так. Помпей неодноразово змінював свої політичні позиції, як і Цезар, прагнувши єдиновладдя. Недаремно він вважав себе "новим" Александром Македонським і намагався його наслідувати.
Після перемоги над Помпеєм Цезар вирушив до Єгипту, де, втрутившись у династичний конфлікт, посадив на престол царицю Клеопатру. Невдовзі в Сирії він переміг сина Мітридата — Фарна- ка. Саме з приводу перемоги в цій битві він надіслав знамените повідомлення до Риму: veni, vidi, vici — прийшов, побачив, переміг. У подальшому Цезар розбив значні сили помпеянців у Африці (46 р. До н. Е.), потім в Іспанії, де на чолі супротивників виступали сини Помпея Гней і Секст. Цезар пишно відзначив свій тріумф. З цього часу він став єдиновладним правителем Риму. У 44 р. До н. Е. Цезаря було обрано на посаду пожиттєвого диктатора ^іс- Шог регрешш).
Отже, громадянська війна 49—45 рр. До н. Е. Була результатом кризи, яку переживала Римська держава. Соціальна боротьба в Римі вступала в нову фазу, набуваючи щораз гостріших форм. Почалася ера громадянських воєн — кривавих, затяжних, ера військових диктатур, що стали не винятком, а правилом як форма управління країною. Класова боротьба рабів здебільшого поєднувалася із соціальною боротьбою міських і сільських низів. Система управління величезною державою, форми і методи цього управління чимдалі не відповідали новим умовам. Та й провінції розглядалися не як частини єдиного цілого, а як маєтки римського народу, чужорідні області, на які поширюється влада Риму.
Нещадна експлуатація провінцій призводила до повного розорення деяких регіонів, викликала протести, які загрожували римському пануванню. Римське законодавство передбачало суворі покарання за зловживання у провінціях, проте судові процеси, що часто відбувалися в цей період, не захищали населення провінцій, а були засобом боротьби між окремими групами чи особами панівних кіл.
» следующая страница »
1 ... 134 135 136 137 138 139140 141 142 143 144 ... 215