Політична економія

Інформацію, завдяки її специфіці, неможливо відокремити від найманих робітників і службовців, на відміну від засобів ви­робництва. Тому навіть після роботи вони значною мірою зали­шаються носіями інформації, знають, як використовувати її в іншій компанії і т. п. Внаслідок цього робітники і службовці пев­ною мірою стають співвласниками даного об’єкта привласнен­ня, що є одним із найвагоміших чинників зростання вартості їхньої робочої сили, а отже, й розміру заробітної плати, а також участі у процесі придбання акцій і привласнення дивідендів.

Це стосується й інтелектуальної власності, яка формується на основі такого якісно нового елемента системи продуктив­них сил, як наука.

Одноосібне

Сімейне

Індивідуальне із

застосуванням найманої праці

Монополістичне

Корпоративне

£

З

р

85 З. и Б в

І 8 ^ £ р

з

рз

е

*

н

N

-в

Загальнодержавна

Комунальна

р

о

Кооперативна

Партнерська

а

5'

НЕ

р

Громадських

організацій

Державно-колективна

Державно-приватна

Приватно-колективна

Із залученням іноземного капіталу

щжонояа онтшшоц () юйкизш^

Американські науковці розрізняють три основні види інте­лектуальної власності: 1) приватна власність, що закріплюєть­ся у формі патенту або ліцензії; 2) суспільна власність, яка існує як сума знань та ідей, перебуває у розпорядженні всього суспільства і не може бути закріплена за юридичною особою. При належному обміні інформацією цей вид власності може стати надбанням усього людства; 3) проміжна форма влас­ності, або власність, що «просочується» і являє собою іннова­ційну науково-технічну інформацію. Її не можна закріпити у формі патентів і ліцензій на тривалий час, оскільки на основі такої інформації можна створити продукцію у зміненому ви­гляді.

Еволюція об’єктів власності зумовлює глибокі зміни в суб’єктах власності. Ці зміни полягають, насамперед, у тому, що частина висококваліфікованих науковців і спеціалістів, працюючи за наймом у науково-дослідних лабораторіях корпорацій, універ­ситетах тощо, паралельно займається підприємницькою діяль­ністю, організовує свою ризикову, або венчурну, справу. Крім того, вони можуть працювати за контрактом у кількох фірмах або суміщати роботу за наймом (працювати у науковій лабора­торії та викладати в університеті).

Отже, власник такої висококваліфікованої робочої сили, працюючи за наймом, може водночас стати суб’єктом приват­ної власності (в індивідуальній, якщо сам організовує венчур­не підприємство, або в колективній формі, якщо у цьому бе­руть участь інші науковці та спеціалісти). Така полісуб’єктність певною мірою поширюється і на частину найманих робітників і службовців нижчої кваліфікації, якщо вони стають власника­ми визначеної кількості акцій фірми.

Ще однією важливою рисою сучасних відносин власності у розвинутих країнах Заходу є, з одного боку, процес певної де- персоніфікації (зменшення частки в руках окремих осіб) круп­них капіталістів-власників і перехід її (власності) до рук юри­дичних осіб (компаній, банків, інших фінансових інститутів). Так, в Японії на початку 90-х років частина юридичних осіб серед власників акціонерного капіталу становила близько 78 %, а з-поміж них фінансовим інститутам належало близько 80 % капіталу. У США частка юридичних осіб в акціонерному капі­талі майже у два з половиною рази менша.

Персоніфікація власності. З іншого боку, відбувається про­цес зростання персоніфікації (збільшення частки в руках ок­ремих осіб) власності через механізм придбання акцій. Частко­во цей процес здійснюється і через пенсійні та страхові фонди. У США, наприклад, кількість пайщиків пенсійних фондів на початку 90-х років становила близько 70 млн чол. Водночас в управлінні фондами існує висока концентрація влади. Так, незважаючи на те, що у США діє близько 1,5 тис. крупних пен­сійних фондів, право схвалювати рішення про інвестиції має невелика група осіб (кількасот чоловік).

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 17 18 19 20 21 2223 24 25 26 27  ... 220