Політична економія

Тепер практично всі найкрупніші підприємства західного світу існують на основі не індивідуальної, а групової власності, що свідчить про зростання процесу усуспільнення власності, а не навпаки. Первісна ж форма приватної власності, для якої характерне індивідуальне володіння й розпорядження власні­стю, залишається переважно на периферії економіки, тобто в сільському господарстві, ремісництві, торгівлі, сфері послуг. Причому, й тут загальною закономірністю є звуження сфери дії індивідуальної, приватної власності.

Еволюцію форм власності можна зобразити на схемі (мал. 4.1).

Типи, види й форми власності. Отже, у процесі свого історич­ного розвитку суспільство використовує два основних типи власності — суспільна і приватна. Суспільна власність характе­ризується спільним привласненням засобів виробництва й ви­робленого продукту. Можна виділити два основних види цієї власності:

а)   власність народу в цілому (зокрема в Україні такою влас­ністю поки що залишається земля);

б) власність окремих колективів.

Реальними формами суспільної власності є загальнонарод­на, державна, кооперативна, акціонерна, власність господарсь­ких товариств, громадських організацій тощо.

Приватна власність характеризується тим, що засоби ви­робництва, а отже, й вироблений продукт, належать приват­ним особам. Вони можуть привласнити продукт як своєї, так і чужої праці. Тому розрізняють два види приватної власності — тру­дову й нетрудову.

Трудова приватна власність основана на власній праці влас­ника або членів його сім’ї. Основною формою такого виду влас­ності є дрібнотоварне фермерське, ремісниче, одноосібне гос­подарство, де власник і робітник виступають в одній особі. Йому ж належить і вироблений продукт.

Нетрудова приватна власність основана на використанні най­маної (чужої) праці. Вона передбачає відокремлення власника від безпосередньої участі в процесі виробництва (працює найманий робітник), а безпосереднього робітника (найманого) - від засобів виробництва (бо вони йому не належать). Тобто, власник і робіт­ник — це різні особи. Цим закладаються основи малоефективної праці робітника, тому що продукт виробництва належить не йому, а власникові засобів виробництва. Формами нетрудової приват­ної власності історично були рабовласницька, феодальна, при­ватнокапіталістична.

Мал. 4.1. Еволюція форм власності

Різноманіття типів, видів і форм власності зображено на мал. 4.2.

4.3.  Суб’єкти і об’єкти власності. Права власності.

Суб’єктами власності виступають носії відносин власності, тобто, які перебувають у зазначених відносинах, ті, кого стосу­ються відносини володіння, користування та розпорядження май­ном та іншими благами. Основними суб’єктами відносин влас­ності є домогосподарства, підприємства, держава та закордонні суб’єкти (іноземні громадяни, фірма, держава). Окрім того, суб’єктів власності поділяють на: фізичних (приватних) осіб, юридичних осіб, резидентів та нерезидентів тощо.

Соціально-економічні перетворення, пов’язані із сучасною науково-технічною революцію, вносять суттєві зміни у сферу об’єктів та суб’єктів власності.

В умовах інформаційної економіки до об’єктів власності, крім традиційних (засобів і предметів праці, робочої сили та ін.), відносять досягнення науки та інформації. Ті, хто найбільшою мірою стали власниками цих об’єктів, посилили свою економічну могутність, конкурентоспроможність.

Однією з принципово нових важливих рис науки та інфор­мації як об’єктів привласнення є те, що вони, на відміну від традиційних, не можуть тривалий час перебувати у власності окремої фірми, компанії. Крім того, їх носіями не лише з тех- ніко-економічного, а й із соціально-економічного боку певною мірою стають особи найманої праці. Так, в умовах розгортання інформаційної революції зростає інформатизація праці, а її учасниками стає широке коло найбільш висококваліфікованих працівників, які внаслідок цього є носіями нового об’єкта при­власнення.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 16 17 18 19 20 2122 23 24 25 26  ... 220