Політична економія

До міжнародної торговельної сфери щорічно надходить 1/5 частина всього, що виробляється, вирощується та добувається завдяки землі. Наприкінці 80-х років світовий товарообіг пе­ревищив 3 трн дол. США, а з урахуванням обміну послугами зріс до 4 трн дол. США.

Участь окремих країн та їх угруповань у світовому обміні залежить від ступеня їх залучення до міжнародного поділу праці та інтеграції в світове господарство.

До показників, що характеризують ступінь включення краї­ни в зовнішньоекономічні зв’язки належать:

—                  експортна квота — тобто співвідношення вартості екс­порту до вартості ВВП;

—                 обсяг експорту на душу населення даної країни;

—                 експортний потенціал (експортні можливості)—тобто така

частка продукції, яку може продати дана країна на світо­вому ринку без заподіяння шкоди власній економіці:

ЕП = ВВП - ВП,

де ЕП — експортний потенціал;

ВВП — валовий внутрішній продукт;

ВП — внутрішні потреби.

Чітко діє тенденція до різкого збільшення у світовому то- варооберті частки продукції обробної промисловості, яка в 1980 р. становила близько 60 %. Відповідно зменшується част­ка сировини.

Найбільш значною й динамічною групою товарів на світовому ринку є машини та обладнання, частка яких до­сягла 1/3 обсягу світової торгівлі (у 60-х роках вона станови­ла приблизно 1/5).

Важливою характеристикою нинішньої міжнародної торгівлі є зміна в її регіональних напрямах, що відображає суттєві зміни не лише в місці окремих країн у системі міжна­родних економічних відносин (МЕВ), а й у світовому госпо­дарстві в цілому. Це пов’язано насамперед із розвитком нових індустріальних країн та залученням на ринкових засадах до світової економіки країн, що відійшли від командно-адмініст­ративної системи.

Міжнародна торгівля перебуває під суттєвим впливом зов­нішньоторговельної політики держави. Історично з розвитком ринкової системи склалися два основних різновиди зовніш­ньоторговельної політики:

фритредерство — політика вільної торгівлі;

протекціонізм — політика із застосуванням обмежень, бар’єрів.

У сучасному світі широко застосовується поєднання обох цих напрямів.

Фритредерство полягає в проведенні лібералізації зовніш­ньої торгівлі та інших зовнішньоекономічних зв’язків країни при мінімальному втручанні держави в приватнопідприєм­ницьку зовнішньоекономічну діяльність. Політика вільної торгівлі зародилась в Англії в останній третині XVIII ст. і роз­горнулася в першій половині XIV ст. Вона була пов’язана з про­мисловим переворотом, завдяки якому Англія стала “майстер­нею світу”.

Елементи вільної торгівлі запроваджувались в окремі пері­оди у Франції, Росії та інших країнах. Однак тривалий час ця політика не мала широкого застосування, оскільки країни були розгородженими економічними і політичними бар’єрами. Тільки після Другої світової війни вона поступово набирає сили в країнах ринкової системи світової економіки. Сьогодні прин­ципи вільної торгівлі здійснюються в рамках регіональних еко­номічних інтеграційних об’єднань (ЄЕС, НАФТА, АСЕАН тощо) та в світовому господарстві в цілому через Генеральну угоду про тарифи й торгівлю (ГАТТ), яку тепер називають — Світовою організацією торгівлі (СОТ). Розвинуті країни через ГАТТ — СОТ намагаються використати свої переваги в конкурентній боротьбі, відкрити для себе ринки в інших країнах та забезпечи­ти більш низькі ціни на своїх ринках на сировину й напівфабри­кати.

Протекціонізм—зовнішньоторговельна політика держави, що спрямована на підтримку розвитку національної економіки і здійснюється за допомогою економічних і політичних бар’єрів, які захищають внутрішній ринок від певних іноземних товарів (відповідні аналоги національного виробництва, неконтрольова- ний ввіз іноземних капіталів тощо). При цьому інструментарієм зовнішньоекономічної політики є:

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 182 183 184 185 186 187188 189 190 191 192  ... 220