Згідно з кейнсіанською концепцією основний чинник зайнятості — сукупний попит на товари і послуги. Не кожне зниження заробітної плати автоматично розширює зайнятість, воно дає позитивний ефект лише тоді, коли в змозі підвищити сукупний попит. Чинниками сукупного попиту, як відомо, Кейнс вважав споживчі витрати населення та інвестиції. Важливими важелями зростання споживчих витрат є зростання заробітної плати, витрат держави та розширення експорту. За рахунок їх може бути забезпечена повна зайнятість.
19. 4. Державне регулювання зайнятості населення та його методи
Кейнсіанці та неокейнсіанці доводять неспроможність ринкової економіки самостійно встановити повну зайнятість без державного втручання в ринок праці. Держава проводить активну політику на ринку праці, стимулюючи попит на працю, створюючи додаткові робочі місця. При цьому значну роль відіграє державна служба зайнятості. В Україні вона виконує такі функції:
— аналіз, прогноз попиту та пропозиції на робочу силу й інформацію про стан на ринку праці;
— ведення обліку вільних робочих місць і громадян, що звертаються з питань працевлаштування;
— надання допомоги громадянам у підборі роботи, а роботодавцям — необхідних працівників;
— організація професійної підготовки та перепідготовки громадян;
— реєстрація безробітних і надання їм допомоги.
Організаційною формою служби зайнятості є біржа праці.
Вона вивчає попит і пропозицію на ринку праці, реєструє безробітних, проводить їх перекваліфікацію, надає інформацію про вільні робочі місця на підприємствах та в організаціях, допомагає у працевлаштуванні, проводить профорієнтацію молоді, здійснює виплату по безробіттю. Перші біржі праці виникли більш як 180 років тому.
Хоча біржі праці — державні установи, але контроль над їх діяльністю здійснюють і профспілки. Поряд з державними, існують і недержавні агентства і бюро з найму, котрі обслуговують різні категорії людей і спеціалізуються за фахом, про- 246
фесіями та регіонами. Посередницькі агентства з найму є при професійних, молодіжних та релігійних організаціях тощо.
Через біржі праці держава бере на себе посередницькі функції на ринку праці (зводить роботодавців —покупців робочої сили і тих, хто шукає роботу,— продавців робочої сили). Окрім того, вона здійснює соціальний захист безробітних та тих, хто шукає роботу.
Відрахування у фонд зайнятості, внески до якого пропорційно здійснюють як самі працівники, так і фірми, контролюється державою. Цей фонд може використовуватись по- різному. Наприклад, у Німеччині існують два види виплат по безробіттю: допомога у з’язку з безробіттям тим, хто стоїть на обліку на біржі праці, і допомога по безробіттю тим, хто не працює взагалі. У Швеції кошти по безробіттю використовуються насамперед на перекваліфікацію, зміну фаху безробітних, а не на виплату їм допомоги.
У цілому ж держава займає чільне місце в регулюванні ринку робочої сили. Безпосередньо регулювання здійснюється профспілками, об’єднаннями підприємців і державою. Найважливішим інструментом регулювання ринку робочої сили є тарифний договір (тарифна угода ), що укладається між представниками найманих працівників — профспілками, з одного боку, і підприємцями або їх спілками, — з іншого.
Тарифні угоди регулюють, насамперед, характер заробітної плати (погодинна, відрядна, відрядно-преміальна) та її величину, тривалість робочого часу й відпусток, порядок найму та звільнення, форми компенсування ризику, заходи з безпеки праці, внутрішній розпорядок (штрафи, пропускна система тощо).
» следующая страница »
1 ... 124 125 126 127 128 129130 131 132 133 134 ... 220