Операції з векселями здійснюють через банківські установи, що виконують облік векселів. Ця кредитна угода виникає внаслідок купівлі банком векселя, за яким одержувачем коштів є його клієнт. Він (клієнт) отримує гроші готівкою або переказом на поточний рахунок. Передавання векселя банку здійснюють шляхом індосаменту, і банк стає одержувачем коштів за цим векселем. Він може зберігати облікований вексель до строку його погашення, а за необхідності переоблікувати його у центральному банку за допомогою аналогічної процедури. До обліку в комерційних банках приймають переважно високоліквідні (які легко реалізувати) товарні векселі, що підкріплені реальними товарними угодами. Ціна купівлі векселя — його номінальна вартість за мінусом облікової (дисконтної) ставки, що є платою за цей вид операції.
Випущена емісійним банком банкнота у широкому розумінні — простий вексель. Історично «класична» банкнота виникла з розписки банкірів про взяття від купців на збереження золота і зобов'язання повернути його за першою вимогою. Згодом ці розписки (банкноти) почали приймати як платежі поряд з повноцінними Монетами. Поступово вони набули чіткої форми й загальності, на тривалий строк затримувалися в обігу. Видаючи позики під заставу чи дисконт векселів, банк збільшував кількість банкнот в обігу,
а після оплати векселів їх повертали до банку. З розвитком товарного виробництва, особливо його державно-монополістичної стадії, механізм автоматичного регулювання емісії банкнот на основі вексельного забезпечення зазнав значних деформацій. Це пов'язане з поширенням казначейських векселів та облігацій державних позик для забезпечення випуску банкнот.
Механізм саморегулювання обігу банкнот через забезпечення їх емісії комерційними векселями не втратив свого значення, проте дія його суттєво змінилася. Банківські позики під комерційні векселі видають переважно не в банкнотній, а в депозитній (лат. ёеро- 8Йиш — річ, віддана на схов) формі. Тому емісійні банки, використовуючи цей механізм, регулюють масу депозитних грошей в обігу, що опосередковано впливає і на обіг банкнот.
Факторинг. Ця нетрадиційна послуга з'явилася у банківській практиці ще в 50-ті роки XX ст. Вона полягає в купівлі банком у клієнта права на вимогу боргу. При цьому банк бере на себе не тільки, зобов'язання зі стягнення боргів, а й певні функції з обслуговування боргу (аналіз кредитоспроможності боржників; інкасування, тобто збір і транспортування готівки і цінностей; приймання ризику несплати тощо). Ця послуга вигідна клієнту, оскільки банк після підписання угоди виплачує йому авансом 80—90 % суми боргу. Залишені 10—20 % банк тимчасово стягує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після його погашення банк повертає стягнену суму клієнтові. Внаслідок такої угоди банк отримує від клієнта комісійні у розмірі 1—2 % від загальної суми боргу і позичков'ий відсоток, що нараховується на виданий клієнту аванс.
Отже, позитивними особливостями комерційного кредиту є оперативність; простота оформлення; активізація процесів мобілізації та перерозподілу вільних товарних ресурсів; розширення можливостей суб'єктів кредитування в маневруванні обіговими коштами; загальний позитивний вплив на фінансову стійкість підприємств. До негативних особливостей зараховують обмеженість умов, обсягів і строків комерційного кредиту порівняно, наприклад, з банківським; високий ризик для продавців товарів; насиченість грошового обігу квазігрошима — векселями, що ускладнює регулювання грошової маси центральним банком. Недоліки комерційного кредиту компенсує банківський кредит.
Банківський кредит. Ця форма кредиту є основною в ринковій економіці. Банківський кредит використовують ширше, ніж комерційний, оскільки він не обмежений, на відміну від комерційного, і забезпечує нагромадження капіталу.
» следующая страница »
1 ... 188 189 190 191 192 193194 195 196 197 198 ... 452