Політична економія

Операції з векселями здійснюють через банківські установи, що виконують облік векселів. Ця кредитна угода виникає внаслі­док купівлі банком векселя, за яким одержувачем коштів є йо­го клієнт. Він (клієнт) отримує гроші готівкою або переказом на поточний рахунок. Передавання векселя банку здійснюють шля­хом індосаменту, і банк стає одержувачем коштів за цим вексе­лем. Він може зберігати облікований вексель до строку його по­гашення, а за необхідності переоблікувати його у центральному банку за допомогою аналогічної процедури. До обліку в комер­ційних банках приймають переважно високоліквідні (які легко реалізувати) товарні векселі, що підкріплені реальними товар­ними угодами. Ціна купівлі векселя — його номінальна вартість за мінусом облікової (дисконтної) ставки, що є платою за цей вид операції.

Випущена емісійним банком банкнота у широкому розумінні — простий вексель. Історично «класична» банкнота виникла з розпис­ки банкірів про взяття від купців на збереження золота і зо­бов'язання повернути його за першою вимогою. Згодом ці розпис­ки (банкноти) почали приймати як платежі поряд з повноцінними Монетами. Поступово вони набули чіткої форми й загальності, на тривалий строк затримувалися в обігу. Видаючи позики під заста­ву чи дисконт векселів, банк збільшував кількість банкнот в обігу,

а після оплати векселів їх повертали до банку. З розвитком товар­ного виробництва, особливо його державно-монополістичної ста­дії, механізм автоматичного регулювання емісії банкнот на основі вексельного забезпечення зазнав значних деформацій. Це пов'язане з поширенням казначейських векселів та облігацій дер­жавних позик для забезпечення випуску банкнот.

Механізм саморегулювання обігу банкнот через забезпечення їх емісії комерційними векселями не втратив свого значення, проте дія його суттєво змінилася. Банківські позики під комерційні век­селі видають переважно не в банкнотній, а в депозитній (лат. ёеро- 8Йиш — річ, віддана на схов) формі. Тому емісійні банки, вико­ристовуючи цей механізм, регулюють масу депозитних грошей в обігу, що опосередковано впливає і на обіг банкнот.

Факторинг. Ця нетрадиційна послуга з'явилася у банків­ській практиці ще в 50-ті роки XX ст. Вона полягає в купівлі бан­ком у клієнта права на вимогу боргу. При цьому банк бере на се­бе не тільки, зобов'язання зі стягнення боргів, а й певні функції з обслуговування боргу (аналіз кредитоспроможності боржників; інкасування, тобто збір і транспортування готівки і цінностей; приймання ризику несплати тощо). Ця послуга вигідна клієнту, оскільки банк після підписання угоди виплачує йому авансом 80—90 % суми боргу. Залишені 10—20 % банк тимчасово стягує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після його погашен­ня банк повертає стягнену суму клієнтові. Внаслідок такої угоди банк отримує від клієнта комісійні у розмірі 1—2 % від загальної суми боргу і позичков'ий відсоток, що нараховується на виданий клієнту аванс.

Отже, позитивними особливостями комерційного кредиту є оперативність; простота оформлення; активізація процесів мо­білізації та перерозподілу вільних товарних ресурсів; розши­рення можливостей суб'єктів кредитування в маневруванні обі­говими коштами; загальний позитивний вплив на фінансову стійкість підприємств. До негативних особливостей зарахову­ють обмеженість умов, обсягів і строків комерційного кредиту порівняно, наприклад, з банківським; високий ризик для про­давців товарів; насиченість грошового обігу квазігрошима — векселями, що ускладнює регулювання грошової маси цент­ральним банком. Недоліки комерційного кредиту компенсує банківський кредит.

Банківський кредит. Ця форма кредиту є основною в ринковій економіці. Банківський кредит використовують ширше, ніж ко­мерційний, оскільки він не обмежений, на відміну від комерцій­ного, і забезпечує нагромадження капіталу.

 

« Содержание


 ...  193  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я