- Використати свої дочірні компанії як плацдарм для завоювання ринків, що розвиваються. Організація закордонних філіалів міжнародних компаній багато в чому зумовлена необхідністю збуту і технічного обслуговування за кордоном складної сучасної продукції, що вимагає товаро- і послугопровідної системи (мережі) підприємств у приймаючих країнах. Така стратегія дозволяє ТНК збільшити свою частку в світовому ринку. Наприклад, реалізація продукції ТНК через свої закордонні філіали значно перевищує світовий експорт. При цьому продаж ТНК поза країною основного базування зростає на 20-30% швидше, тим самим збільшуючи експорт. Здійснюючи інвестиції в багатьох країнах, що розвиваються, ТНК будують заводи не для того, щоб реалізовувати вироблену продукцію в країні свого базування, а для потреб країн-реципієнтів капіталу;
- Продовжувати життєвий цикл продукту, налагоджуючи його виробництво в зарубіжних філіалах в міру його морального застаріння в країні основного базування.
Крім цього, необхідно пам’ятати, що у внутрішньофірмовоїторгівлі в ТНК, коли філіали компанії знаходяться в різних країнах, використовуються трансфертні (внутрішньофірмові) ціни. Трансфертні ціни можуть істотно відрізнятися від ринкових цін на аналогічну продукцію, оскільки встановлюються з таким розрахунком, щоб забезпечити отримання максимального прибутку всієї корпорації. Завищуючи або занижуючи ціни у внутрішньофірмовому обороті з урахуванням відмінностей у законодавствах різних країн про податки, охорону праці і навколишнього середовища, корпорація зменшує свої витрати і збільшує чистий прибуток.
Володіючи величезними капіталами, ТНК активно діють на міжнародних фінансових ринках. Сукупні валютні резерви ТНК у декілька разів більші, ніж резерви всіх центральних банків світу, разом взятих. Переміщення 1-2 % маси грошей, що знаходяться в приватному секторі, цілком здатне змінити взаємний паритет національних валют. ТНК часто розглядають обмінні валютні операції як найбільш вигідне джерело своїх прибутків. Однак необхідно зазначити, що до кінця 60-х років провідні корпорації світу не надавали великого значення специфіці управління іноземними операціями, оскільки продаж їх зарубіжних підприємств не перевищував 100 млн доларів у рік. У цей період до 77 % продукції зарубіжних філіалів і дочірніх компаній, наприклад, американських ТНК, що функціонують у промислово розвинених країнах, реалізовувалося на місцевих ринках, а їх валютні розрахунки зачіпали не більше за 10 % товарного обороту. З початком 70-х років ситуація зазнає якісних змін. Наступив період використання міжнародного характеру структури корпорації. Іноземний продаж американських ТНК збільшився в середньому з 100 до 500 млн дол. на рік. Зарубіжне виробництво стало приносити значну частку прибутку кор - порації, і для її максимізації була потрібна централізація рішень з ключових валютно-фінансових питань. Розширився склад експертів у материнській компанії із міжнародних фінансових операцій. Більше половини найкрбіьших ТНК США створили спеціальні відділи з управлінню міжнародними фінансовими операціями при своїх штаб-квартирах. Для прийняття рішень головної компанії була потрібна зведена інформація по філіалах в різних країнах. Саме в цей період банки за допомогою комп’ютерної техніки стали складати щодня зведені поточні баланси філіали даної корпорації в даній країні і здійснювати взаємні розрахунки або фінансові операції між філіалами корпорацій у країні перебування.
Необхідно зазначити, що 70-і роки характеризувалися різким зростанням нестійкості міжнародних валютно-кредитних відносин. З введенням “плавання” валют розширилися межі коливань валютних курсів провідних розвинених капіталістичних країн, різко впала достовірність валютних прогнозів. Посилилися стрибки номінальних і відносних процентних ставок по міжнародних кредитах і цінних паперах. Мінялася традиційна система цінових пропорцій при загальному високому рівні інфляції. У цей період спостерігалася тенденція до розширення об’єктів і операцій страхування валютних ризиків, збільшувалися терміни страхування окремих позицій, особливо в тих випадках, коли коливання валютних курсів не могли бути протягом тривалого періоду часу компенсовані за рахунок зміни цін. Страхування приймало все більш складні форми. В цих умовах міжнародні корпорації відчували все більший дефіцит у фахівцях з валютно-кредитних питань, нестачу організаційних і технічних засобів для прийняття рішень щодо покриття валютних ризиків. Подальше розширення місцевого штату фахівців і його технічне оснащення були пов’язані із збільшенням адміністративних витрат, а головне, не гарантували захисту сукупних інтересів міжнародної корпорації як єдиного цілого. Подолання існуючої суперечності ознаменувало собою початок третього етапу в еволюції організаційних форм міжнародних розрахунків корпорацій. Освоєння банками електронного обладнання, телефонізація і комп’ютеризація як фінансових інститутів, так і основних підрозділів найбільших міжнародних корпорацій дозволили підвищити ефективність централізованого управління міжнародними розрахунками банків, великих промис - лових і торгових монополій. Практично всі підрозділи великих міжнародних корпорацій мали електронну розрахункову апаратуру і постійний зв’язок з обслуговуючими їх банками.
» следующая страница »
1 ... 104 105 106 107 108 109110 111 112 113 114 ... 169