Конгрес підтримав президента, і доктрина Трумена набрала чинності.
Доктрина Трумена не могла не загострити відносин між Заходом і Сходом. Але США вже свідомо йшли на таке, розпочинаючи «стримування» і беручи в свої руки ініціативу у боротьбі між двома системами.
«План Маршалла»
Фінансова допомога, з політичною метою, Греції і Туреччині була першим кроком в планах труменівської адміністрації в боротьбі проти загрози з боку комунізму. Наступним, більш серйозним заходом, став «план Маршалла».
Слід зазначити, що за час свого перебування на посаді спеціального представника президента США в ранзі посла в Китаї (1945 — 1946 рр.) Дж. Маршалл
переконався, що одвічна бідність і злидні китайського народу створили в країні сприятливий грунт для комунізму, який йому не вдалося подолати. Оскільки в Європі після війни настав дуже важкий період, який, на думку Маршалла, міг створити саме такий грунт, то Маршалл вважав за необхідне завадити цьому шляхом надання європейським країнам широкомасштабної американської допомоги.
5 червня 1947р. державний секретар Маршалл виступив в Кембриджі, в Гарвардському університеті з промовою. Вказавши на дуже серйозне становище в світі, він наголосив, що післявоєнна Європа знаходиться у вкрай тяжкому економічному стані, що її потреби набагато перевищують її фінансові можливості і «якщо ми не хочемо опинитись в стані економічного, політичного та соціального хаосу», то слід подумати про дуже значну безкоштовну широкомасштабну допомогу країнам Європи. Вказувалось, що американська допомога мала надаватись всім європейським державам, включаючи Німеччину, країни Східної Європи і Радянський Союз. Єдиним виключенням мала бути фашистська Іспанія. Передбачалось, що країни, яким надаватиметься американська допомога, мають скласти балансовий звіт своїх наявних ресурсів і співпрацюватимуть між собою.
Звичайно, країни Європи потребували серйозної допомоги. І найбільше — СРСР і країни Східної Європи, такі як Польща, Югославія та інші. Очевидно хтось з американських політиків ще не втратив надії на післявоєнне американо-радянське співробітництво. Жахливе економічне становище в СРСР (в 1946—1947 рр. економічне становище в СРСР розцінювалось Заходом, як голодомор), викликало сподівання на прийняття Радянським Союзом «плану Маршалла». Хоча навряд чи хтось з європейських політиків сприймав «план Маршалла» як безкорисливу акцію. І першим доказом того, що це не так, було те, що за вимогою американців в травні 1947 р. у Франції і Італії комуністи були виведені з складу урядів, а це були єдині країни Заходу, де після другої світової війни комуністи увійшли не лише до парламентів, але і до складу урядів, при чому зайняли там ряд провідних місць.
Для Радянського Союзу план Маршалла був «твердим горішком». З одного боку, дуже тяжкий стан радянської економіки який чи не найбільше потребував американської допомоги. Але, з другого, радянська система приховування «делікатних витрат» (на виготовлення атомної зброї, утримання зарубіжних компартій тощо) за звичайними видами витрат (на розвиток науки, техніки, культури, тяжку промисловість, машинобудування і т. ін.) виключала будь-яку можливість контролю радянського державного бюджету з боку США, що крилося під вимогою давати американцям «балансовий звіт своїх наявних ресурсів».
Проте перша реакція радянської сторони на план Маршалла не була негативною. Молотов їхав в Париж, де з 27 червня по 2липня 1947р. міністри закордонних справ СРСР, Великобританії та Франції обговорювали ініціативу Маршалла, без намірів їх беззастережного відкидання. Але на обговоренні в Парижі Молотов оцінив «план Маршалла» як намагання США втрутитись у внутрішні справи країн Європи і поставити їх під свій контроль, і оцінив план досить негативно. Причиною цього було те, що з Москви надійшло термінове повідомлення, в якому зазначалося, що крім повного економічного контролю «план Маршалла» передбачає припинення виплати репарацій Німеччиною
» следующая страница »
1 ... 23 24 25 26 27 2829 30 31 32 33 ... 187