Міжнародна економіка

За ознакою соціальної організації держави можна виділити другу пло­щину структуризації міжнародної економіки, яка включає такі скла­дові:

а)  капіталістичні країни—країни, зорієнтовані на максимальне ви­користання у національному господарстві товарно-грошових, ринко­вих регуляторів;

б)  етатичні держави. До них належать окремі країни з націонал- соціалістичним устроєм, наприклад, Іран, Лівія. В цих країнах поєдну­ються авторитарний режим керівництва національним господарством з ринковими методами його регулювання;

в)  соціалістичні країни. У цих державах переважає використання планових, центрально керованих методів управління національним господарством.

Важливе місце в дослідженні структури міжнародної економіки займає принцип аналізу її складових, до яких включаються окремі групи країн за рівнем середньорічного доходу на душу населення. Складо­вими елементами цієї структури міжнародної економіки є:

а)  країни, де на душу населення припадає більше 12 тис. дол. США на рік. Це такі держави, як Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія, Авст­рія, Швейцарія, Бруней, Кувейт, ОАЕ та ін.

б)  країни, де цей показник відповідно складає 10—12 тис. дол. США на рік. До них належать більшість економічно розвинених держав;

в)  країни, де зазначений показник становить до 7 тис. дол. США на рік, зокрема, що характеризує розвиток, нових індустріальних дер­жав;

г)  країни, де на душу населення припадає 2 тис. дол. США на рік. До них належать окремі країни, що розвиваються;

д)  країни, де зазначений показник становить до 700 дол. США на рік. До цієї групи держав належать більшість країн з перехідною еко­номікою та слаборозвинені країни світу.

внутрішній ринок, що орієнтується на іноземних покупців. Накрес­лимо умовно малюнок формування цих ринкових структур.

Взаємодія країн А, Б, В може бути умовно зображена перетинан­ням їхніх економічних інтересів. Ці інтереси можуть бути різноманіт­ними, але ми розглянемо тільки торговельні (ринкові) відносини.

Контур А—це умовне відображення внутрішнього ринку будь-якої країни. Ми бачимо, що основна частка виробленої продукції продаєть­ся на внутрішньому ринку.

Розширення виробництва призвело до пошуку інших ринків. Ча­стка продукції починає продаватись за межами виробництва. Рисунок відображає формування національного ринку.

Ринок, де мають місце відносини купівлі—продажу товарів двох і більше країн, являє собою міжнародний ринок. Міжнародний ринок — це сукупність тих частин національних ринків країн, що взаємоді­ють між собою з приводу купівлі—продажу товарів та послуг.

Перетворення мануфактурного виробництва в фабрику індустрії в першій половині XIX століття призвело до перетворення локальних центрів міжнародної торгівлі в єдиний світовий ринок. Його остаточ­не формування завершилось в ХІХ—ХХ столітті.

Світовий ринок (г) є феномен товарного виробництва, що пере­росло національні кордони. Основна його риса — це здійснення міждержавного пересування товарів, послуг, факторів виробництва, фінансових ресурсів. В соціально—економічному плані світовий ри­нок являє собою сукупність відносин, що виникають через взаємодію внутрішнього і зовнішнього попиту і пропозиції.

В сучасних умовах світовий економічний розвиток характеризується більш широким залученням країн до міжнародних економічних взає­мозв’язків і посиленням їхньої взаємозалежності. Процес, що сприяє подоланню відокремленості національних господарств, отримав назву як процес інтернаціоналізації. Можна з певним припущенням сказати, що інтернаціоналізація призвела до створення світового господарства.

Світове господарство — це сукупність національних економік ок­ремих країн і регіональних економічних об’єднань, що взаємодіють між собою на підставі міжнародного поділу праці.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 100 101 102 103 104 105106 107 108 109 110  ... 215