Статут є головним і дуже важливим документом у діяльності підприємства. Це так званий паспорт підприємства, статут виконує важливу роль — регулює економічні та юридичні відносини всіх робітників підприємства.
Створення малих підприємств, фірм, товариств, банків, фінансових груп, бірж, асоціацій, концернів, об’єднань, підприємств та інших підприємницьких структур без цих документів неможливе. Для тих, що створюватимуть індивідуальні, приватні фірми на правах малих підприємств з індивідуальною формою організації бізнесу необхідним документом є статут підприємства, а для повного, командитного товариства, товариств з обмеженою, додатковою відповідальністю, різних об’єднань підприємств, — ще й засновницький договір. Процедура та механізм їх організації мало чим відрізняються. Це зовсім не означає можливості та доцільності укладання учасниками бізнесу, що ґрунтується на колективній власності, статуту або засновницького договору в тих випадках, коли один із документів не є обов’язковим.
Оскільки статут і засновницький договір підприємств, фірм мають самостійне значення та однакову юридичну силу, їх слід затверджувати і змінювати в тому самому порядку. Вони не повинні текстово дублювати один одного, хоча найбільш принципові положення слід формулювати ідентично. Це стосується, зокрема, найменування підприємства (фірми) та його місцезнаходження; обсягу статутного фонду; розміру і вкладу кожного учасника; порядку і строків внесення вкладів; розподілу прибутку; формування і повноваження органів управління; умов ліквідації. При суперечливості формулювань перевагу слід віддавати положенням засновницького договору, зареєстрованого нарівні зі статутом.
Чинне законодавство не містить спеціальних вимог щодо розмежування змісту засновницького договору та статуту. Разом з тим у Законі України “Про підприємства в Україні” визначено обов’язкові ознаки статуту кожного підприємства. Це визначення у статуті власника і назви підприємства; його місцезнаходження; предмету та цілей діяльності; органів управління, порядку їх формування й компетенції; повноважень трудового колективу і його виборних органів; органу, що має право представляти інтереси трудового колективу, порядку утворення майна підприємства; умов реорганізації та ліквідації підприємства. Звідси зрозуміло, що докладна фіксація зазначених положень — прерогатива статуту. Вони можуть, звичайно, бути і в тексті засновницького договору, але лише у загальній формі. Це загальні положення, що входять до статуту всіх підприємницьких структур. Разом з тим окремі положення до статуту додають при організації комерційних банків (ст. 23 Закону України “Про банки і банківську діяльність”), фондової біржі (ст. 34 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”), різних товариств (ст. 4 Закону України “Про господарські товариства”) [186].
Завдання статуту — дати повне уявлення про правовий статус підприємства (фірми) як самостійного господарського суб’єкта, що має всі права юридичної особи, про його внутрішній механізм управління і самоуправління, режим формування і використання майна підприємств (фірм), розпорядження його коштами і прибутком. У цьому розумінні статут — це акт підприємства, що внутрішньо регламентується, доповнює та конкретизує більшість положень засновницького договору. Таке призначення статуту виявляється і в його структурі, яка, на відміну від договору, докладніша і, як правило, складається з наступних розділів: “Загальні положення”, “Предмет (вид), основні цілі та напрями діяльності”; “Зовнішньоекономічна діяльність”; “Права фірми”; “Майно фірми”; “Фонди фірми”; “Виробничо-господарська діяльність”; “Управління фірмою та її трудовим колективом”; “Організація та оплата праці”; “Розподіл прибутку (доходу) та відшкодування збитків”; “Облік, звітність і контроль”; “Припинення діяльності фірми (реорганізація та ліквідація)”.
» следующая страница »
1 ... 91 92 93 94 95 9697 98 99 100 101 ... 445