Епоха президента де Голля в післявоєнний період є важливим етапом у розвитку банківської системи Франції. Де Голль відводив банкам одну з ключових ролей у створенні загальнонаціональної системи планування. У процесі планування прийнято виділяти три основні етапи:
Етап ресурсного планування (1945-1960), коли банки виконували важливу роль у раціональному використанні фінансових ресурсів.
Етап індикативного планування (1961-1980), на якому банки виконували функцію координування діяльності державного й приватного секторів» Етап стратегічного планування (після 1981 р.), протягом якого банки забезпечували реалізацію таких загальнодержавних пріоритетів, як зміцнення національної валюти, розвиток освіти, досягнення зайнятості, соціального захисту, упорядкування територій, зміцнення зв’язків між центрами й регіонами.
Усе це сприяло зростанню надійності французької банківської системи. Серед 100 найкрупніших банків ряду країн на початку 90-х рр. найвищий рейтинг мали банки Швейцарії та Японії (понад 94 бали). Рейтинг банків Франції становив 87,2 бала, що перевищує відповідні показники банків Італії (80), Австрії (85), Канади (86,7), Швеції (81,3) та ін.
Французька банківська система є дворівневою. У Франції функціонують Національний банк і мережа комерційних банків.
Свою економічну функцію Центральний банк Франції виконує досить явно, особливо в кризові періоди. Так, повоєнне відновлення господарства Франції фінансувалося шляхом поєднання середньострокових кредитів з кількома «поверхами», що слідували один за одним, та доручень обов’язкових взаємозаліків, на вершині яких обов’язково стояло рефінансування з боку Центрального банку. У наш час Центральний банк Франції виділяє кошти для надання пільгових кредитів на розвиток економіки. Ці кредити складають основну частину активів балансу Центрального банку.
Їх питома вага у Франції (як і в Німеччині та Японії) сягає 30-40%.
Керування Центральним банком Франції є досить жорстким. На чолі Банку стоїть керуючий, якого обирає Національна кредитна рада Франції на 5 років. Саме Рада, яку очолює міністр фінансів, визначає грошову політику країни.
Найважливішою функцією Центрального банку є емісія банкнот. Монополія на емісію походить від стародавнього «права карбування монети», яку за давніх часів поступово привласнили собі монархи, у тому числі й у Франції, відібравши його у феодальних сеньйорів (іноді у жорстокій боротьбі). Така монополія стала однією з основних ознак структури сучасної держави. У XVII ст. в умовах дефіциту дорогоцінних металів, що з часом все більше загострювався, унаслідок зростання обміну і виробництва, спочатку ремісничого, а потім і промислового, деякі банки почали випускати «білети», тобто банківські акцепти, або депозитні сертифікати на пред’явника, які пізніше отримали законну силу. Так народився банківський білет, або банкнота.
Як відомо, уперше справжні банківські білети з’явилися в 1656 р. у Швеції. Особам, що робили внески в монетах, банк видавав білети, що не приносили відсотків, але були придатні для використання як платіжні кошти. Пізніше такі білети набули платіжної сили, як і монети. Перевищення меж емісії в 1776р. призвело цей перший емісійний банк до банкрутства. Однак нововведення в системі платежів дістали поштовх для подальшого розвитку. У1697 р. Англійський банк одержав монопольне право на емісію в межах Лондона, а з 1844 — і по всій країні (Закон Пиляючи). У другій половині XIX сторіччя Центральний банк Франції також здійснював емісію на золотозлитковому стандарті, від якого незабаром, однак, довелося відмовитися. Характерним для Франції є те, що в умовах девальвації національної валюти золотий запас ніколи не використовувався. Таким чином, виразно проявляється «фетишизм» стосовно золота, що вважається гарним «засобом залякування» на додаток до ядерної зброї.
» следующая страница »
1 ... 11 12 13 14 15 1617 18 19 20 21 ... 233