Наприклад 16 жовтня 2008р. глави держав й урядів країн Європейського союзу затвердили пакт про загальну міграційну політику. Документ визначає основні принципи надання політичного притулку й прийому мігрантів. Документ, серед іншого, передбачає посилення
контролю на зовнішніх границях ЄС, у тому числі з Україною. У документі, зокрема, передбачається, що кожна країна-член самостійно буде вирішувати питання щодо умов запрошення легальних мігрантів у країну і їхню граничну кількість.
Окрім того, причиною трудової міграції українців був низький рівень життя, безробіття й низька оплата праці. Підвищення прожиткового мінімуму й інфляція долара звела це до мінімуму. Тепер привезені $500 і навіть $1000 - це вже зовсім не ті гроші, що були п'ять років тому. Тепер й український роботодавець може запропонувати зарплату таку ж, як, приміром, у Росії або Польщі. У цілому в Україні за останні 5 років заробітна плата виросла в 5 разів. Особливо в будівельній галузі. Тому близько 90% тих хто повертається - будівельники. Тепер бригадир менше ніж за 6 тис. грн. працювати не йде. З' явилися соцпакети, які часто включають і безкоштовні обіди, і медстраховку.
Відбувся перерозподіл груп мігрантів на користь некваліфікованої робочої сили. Так, наприклад Чехія залишається привабливою країною для працевлаштування переважно для низько кваліфікованих робітників, в основному із провінції, які прагнуть працевлаштуватися в будівельному й сервісному секторах.
Все менше людей, які працювали в ЄС можуть накопити достатньо коштів для відкриття власного бізнесу в Україні. Раніше 10% мігрантів мали змогу розпочати власну справу, тепер даний відсоток скоротився до 5.
Варто також відзначити той факт, що українські трудові мігранти, особливо нелегали, стикаються із свавіллям роботодавців, є не захищеними місцевим законодавством. У переважній більшості, вони уникають співробітництва з місцевими профспілками, громадськими ініціативами, покликаними захищати їх права. На відміну від трудових мігрантів з країн Африки та Арабського Сходу, українці не схильні до самоорганізації та не вдаються до протестних акцій. Попри це в їх середовищі шириться незадоволення своїм існуючим статусом, намагання легалізуватися чи повернутися на Батьківщину.
Також до повернення в Україну підштовхує нинішня загальна фінансова криза. В ЄС та в РФ спостерігається скорочення об'ємів будівництва, а це означає, що значна частина мігрантів в найближчий час повернеться додому. І тут ми повстаємо перед внутрішнім викликом:
на сьогодні в Україні також йде скорочення будівельних робіт, крупні забудовники вже оголосили про масові скорочення персоналу, а рекрутингові агентства взагалі припинили найм спеціалістів будівельних професій.
Необхідно відзначити, що на початку 90-х років основний потік іммігрантів в Україні складали етнічні українці, які полишили гарячі точки колишнього СРСР, Росії, країни Центральної Азії та Кавказу. Саме за рахунок імміграції українців на 60% сформувалося рекордне позитивне міграційне сальдо 1992 року. Другою великою за чисельністю групою іммігрантів складали кримські татари, які як колишній депортований народ повертався на свою історичну Батьківщину - в Крим. Так, у Крим повернулися понад 240 тис. кримських татар, близько 1 2 тис. болгар, вірменів, греків. У південноукраїнські області переселилися понад 2 тис. німців. Це була репатріація.
Звичайно це створило основу проблем з яким стикається наприклад Крим і по сьогодні: відсутність значних зрушень у питанні облашто-ваності депортованих, виділення землі тощо.
Окрім того, в буремних 90-х Україна надала притулок тисячам біженців з «гарячих точок» СРСР. Перші біженці з'явилися в 19881989 рр. після трагічних подій в Азербайджані, улітку 1989 р. в Україну прибуло кілька тисяч турків-месхетинців з Узбекистану. Найбільший приплив біженців був пов'язаний з воєнними діями у Придністров'ї. У серпні 1992 р. Україна прийняла понад 60 тис. чоловік, половина з них були дітьми. Україна надавала тимчасовий притулок біженцям військових конфліктів у Чечні (Російська Федерація) і Абхазії (Грузія). Також варто відзначити кілька тисяч афганців, які після падіння прорадянського уряду в Кабулі та після розгортання громадянської війни вимушені були покинути Афганістан (в основному це була еліта соціалістичного Афганістану).
» следующая страница »
1 2 3 45 6