Оскільки ініціативи обумовлюють посилення та зміцнення геоекономічного потенціалу окремих країн та регіонів, то в ЄС з 2000 р. реалізується Лісабонська стратегія, розробляються ініціативи в рамках АСЕАН щодо інвестиційного та промислового співробітництва, продуктивною є політика «полюсів конкурентоспроможності» Франції, а також окремих країнах євразійського простору: Стратегія розвитку науки й інновацій на період до 2015 р. в Росії, Національний середньо- і довгостроковий план науково-технічного розвитку Китаю на 2006-2020 pp., Програма кластерного розвитку Казахстану, науково-технічна політика Японії.
Сучасна світова економіка стала в останній час характеризуватись посиленням ролі національних інтеграційних утворень ЄС, АСЕАН, НАФТА. Вони не лише забезпечують конкурентоспроможність країн-членів шляхом управління міжнародними валютними відносинами, стимулюють іноземні інвестиції чи міжнародну торгівлю, а також формують спільний науковий та інноваційний простір, забезпечують розвиток системи освіти, здійснюють інституційні перетворення. Це вимагає «репозиціонування» країн у міжнародній економічній системі, а також вдосконалення чи переорієнтацію функцій держави та її інститутів.
З цих міркувань в 2006 р. ЄС представив нову торговельну стратегію, спрямовану на розширення доступу європейських компаній до нових ринків з метою стимулювання конкурентоспроможності та економічного зростання ЄС. «Глобальна Європа: конкурування в світі», нова стратегія ЄС, першочерговим пріоритетом власної міжнародної економічної політики визначила укладення двосторонніх торговельних угод, як відповідна реакція на посилення конкурентного тиску з боку азійських та латиноамериканських країн.
Проблематиці конкурентоспроможності української економіки на найвищому державному рівні почали приділяти відповідну увагу також, але не було окреслено
стратегічних ініціатив та пріоритетів зміцнення конкурентоспроможності економіки, а переважання в економічній політиці держави поточних пріоритетів над стратегічними зумовило «рух на місці». Це суперечить не лише світовим трансформаціям; в Україні невирішеність фундаментальних суперечностей і неефективність функціонування базових ринкових інститутів економіки в середньо- та довгостроковій перспективі становить значні загрози для економіки, що пов'язано, з такими чинниками:
1. Обмеження можливості держави здійснювати самостійну економічну політику через звуження інструментів внаслідок тиску ТНК та в рамках зобов'язань держави перед СОТ. Як результат - посилення тенденцій «повзучої лібералізації», знижується можливість залучення інвестицій, встановлюються регуляторні обмеження по господарській діяльності в країні та в усуненні зовнішньоекономічних бар'єрів;
2. Нові напрямки адаптації країни аж до коригування моделі участі в глобальному конкурентному середовищі в умовах інтеграції у світову економічну систему швидкозростаючих східно-азійських країн. Відповідно відбувається докорінна зміна балансу глобальних конкурентних сил, створюються нові торговельні та інвестиційні можливості, зростає конкуренція між виробниками ( країнами, що розвиваються і країнами з перехідною економікою) на світовому ринку низько-технологічних товарів;
3. Посилення конкуренції в глобальній війні за таланти, тобто за інноваційно-інтелектуальний ресурс, що базується на зміні парадигми економічного зростання -перехід від моделі масового стандартизованого виробництва і відповідного масового споживання до моделі гнучких виробничих і послугових систем та швидко змінюваної й диференційованої структури споживання;
4. Зростаюча інтернаціоналізація праці, яка приводить до збільшення загроз втрати інтелектуального та інноваційного потенціалу країни через міжнародний трансфер знань, інновацій та послуг.
» следующая страница »
1 2 34 5 6 7