Отже, завдання покращення конкурентоспроможності національної економіки в контексті сучасних трансформацій передбачають формування нового рівня регулювання економічних відносин, тобто створення сприятливих рамкових умов та інтенсифікація зусиль у тих сферах, де існують «провали» вільного ринку, розвиток інституційної системи країни.
Для аналізу конкурентоспроможності національної економіки необхідним є визначення джерел економічного зростання. І хоча в даний час Україна не має високих економічних показників, що пов'язано як з внутрішньою, так і зовнішньою світовою фінансово-економічною кризою, - за основу аналізу візьмемо 2001-2008 роки, коли темпи економічного зростання в середньому складали 7,4 % щорічно, що в декілька разів перевищувало показник ЄС - у середньому 1,65 % (2001-2005 рр.). Високі темпи економічного зростання не обумовили значних якісних зрушень у структурі економіки та не сформували стимули модернізації виробничих потужностей, активізації інноваційних процесів. Інноваційна активність промислових підприємств залишається надзвичайно низькою, а починаючи з 2001 р. відбувається скорочення кількості промислових підприємств, що здійснювали інновації. Якщо в країнах ЄС у 2002-2004 рр. інноваційну діяльність здійснювали 42 % промислових підприємств, то в Україні ж за період 2001-2006 рр. цей показник знизився з 15,6 % до 10,0 % [2, с. 245].
Дослідження показують, що в Україні відсутня результативна державна інноваційна політика. Свідченням цьому є той факт, що до цього часу в державі не враховується при управлінні національною економікою інноваційно-технологічний фактор. Так за період 2006-2010 рр. динаміка інноваційності промислових підприємств була подібною до періоду 2001-2006 рр. - за даними Держстату України в 2010 р. 1694 підприємства і організації використовували передові виробничі технології та раціоналізаторські пропозиції, 154 підприємства займалися створенням
передових виробничих технологій (переважно дослідницькі структури, підприємства переробної промисловості, заклади освіти). Загальна кількість створених передових виробничих технологій склала 376, у т. ч. 87,8 % - нові для України, 12,2 % -принципово нові. Майже чверть з них створено за державним контрактом, дві третини яких - в організаціях , що займались дослідженнями і розробками [3, с. 119].
При аналізі інноваційного процесу в промисловості України визначаємо, що майже 2/3 інноваційної продукції створюють виробництва третього і четвертого технологічних укладів; за галузевою структурою - це підприємства хімічної та нафтохімічної промисловості, машинобудування, целюлозно-паперове виробництво, металургія та обробка металу, харчова промисловість. Інноваційний компонент розвитку економіки України є в кілька разів нижчим, ніж у розвинених країнах. За рівнем наукоємності ВВП Україна випереджає середній рівень для країн ЄС-10. Так, серед країн ЄС-10 у 2005 р. вищого показника наукоємності ВВП, ніж в Україні (1,07 %) досягай лише Чехія (1,30 %) і Словенія (1,22 %), тоді як в більшості країн ЦСЄ він був значно нижчим, зокрема в Естонії та Угорщині - 0,94 %, Литві - 0,76 %, Польщі та Латвії - 0,57 %, Словаччині - 0,51 %, Болгарії -0,5 %, Румунії - 0,39 % [2, с. 246]. Значною мірою це є свідченням того, що порівняно з цими країнами конкурентні переваги України на ринках наукоємної продукції є вищими. Проте для більшості країн ЦСЄ проблема модернізації національної економіки була вирішена за рахунок значного надходження іноземного капіталу, який приніс нові технології та комунітарних ініціатив ЄС.
Для України, зважаючи на незацікавленість іноземних інвесторів в модернізації української економіки, завдання полягає в побудові внутрішніх мотивів інноваційної та структурної перебудови національної економіки, чого неможливо досягти лише експлуатацією інноваційного потенціалу дотрансформаційного періоду. У цьому контексті актуалізується завдання переорієнтації фінансово-кредитних механізмів на забезпечення доступу до капіталу для інноваційних підприємств, здійснення довгострокових інвестиційних проектів тощо.
» следующая страница »
1 2 3 45 6 7