Роль держави у формуванні інституційної підтримки «точок зростання» як складова реалізації структурної політики в Україні
Білий О.І., аспірант,
Інститут законодавства Верховної Ради України, м. Київ
Одним з наслідків розповсюдження кризових явищ традиційно вважається структурна перебудова національної економіки, її адаптація до нових умов та вимог господарювання у посткризовий період. Такі завдання постали і перед сучасною Україною. Віднайти перспективні напрями та пріоритети структурної трансформації національного господарства, дієві механізми та інструменти державного впливу на активізацію цього процесу - одне з актуальних завдань, що постало перед наукою «управління економікою». Водночас, внаслідок хронічного дефіциту ресурсів, браку інвестиційних коштів та зростаючих ризиків інвестування, для України (як і для переважної більшості країн) надзвичайної актуальності набуває питання вибору найбільш перспективних проектів - «точок зростання», інвестування у які сприятиме структурній перебудові (зокрема, на галузевому рівні) та виникненню мультиплікативного ефекту у межах національної економіки, що позитивно позначиться на розвитку економіки України в цілому. Така постановка проблеми є актуальною та такою, що пов'язана з вирішенням практичних проблем економічного розвитку України.
Окремі питання, пов'язані з визначенням стратегії структурної перебудови національної економіки України, її адаптації до умов посткризового розвитку світової економіки розглядали у своїх роботах відомі українські вчені. Так, Ю.В. Макогон, Д.Г. Лук'яненко, Ю.М. Пахомов, М.Ю. Пивоносов, А.С. Філіпенко та ін., які традиційно роблять акценти на необхідності впровадження інноваційних зрушень, доцільності реалізації структурно-інноваційних перетворень на рівні промисловості; необхідності реконструкції, модернізації, технічного переоснащення застарілого матеріально-технічного забезпечення промислового виробництва в Україні [1, с. 103 - 104]. Водночас, реалізації такого завдання заважає структурна недовершеність, не реформованість та розбалансованість основних ринків України. Отже, обов'язковою умовою для успішної реалізації структурних зрушень, як вважає Я.А. Жаліло - стає формування розвинутого інституціонального середовища, інституціональних основ здійснення ринкових трансформацій [2, с. 27]. І.В. Бураковський та О.В. Плотніков, аналізуючи закономірності формування світової фінансової кризи зазначали, що надзвичайно важливим для реалізації завдань структурної перебудови є налагодження роботи спеціалізованих інвестиційних банків та цільових інвестиційних фондів, що здійснювали б інвестування у цільові (пріоритетні) структурні проекти, керуючись у виборі інвестування пріоритетністю цих проектів для держави та з метою забезпечити стабільне економічне зростання національної економіки [3, с. 251]. Водночас і досі невирішеним залишається питання: яким галузям національної економіки слід приділяти першочергову увагу: галузям, що вважаються старопромисловими, інноваційно-зорієнтованим галузям чи об'єктам інфраструктури. Так, на думку авторського колективу В.П. Антонюк, С.С. Аптекар, Н.А. Балтачеєва та ін., особливого значення для України набуває фінансова підтримка гірничо-металургійного комплексу, підприємств автомобілебудування, будівельного комплексу, сільського господарства - як експортоорієнтованих галузей, здатних забезпечити високий рівень зайнятості та валютні надходження до України [4, с. 140 - 205]. Погоджуючись з такою позицією, зазначимо, що недооціненою залишається сфера інфраструктурних проектів. Потенціал цієї сфери слід розглядати як «точки зростання», розвиток яких має як економічний ефект - збільшення зайнятості, залучення до розвитку
цих проектів економічного потенціалу інших галузей (що й породжує мультиплікативний ефект), так і соціальний ефект у вигляді підвищення комфортності проживання людини на місцях, поліпшення дорожнього сполучення тощо.
» следующая страница »
1 23 4 5 6