Мета статті - визначити роль держави у формуванні інституційної підтримки «точок зростання» як складової реалізації структурної політики в Україні.
Світова економічна криза (кінець 2008 - початок 2010 рр.) вкрай негативно позначилась на тенденціях соціально-економічного розвитку України, що продовжували формуватись під впливом подальшої лібералізації економіки, посилення її «відкритості» та дії стихійних ринкових механізмів. Як наслідок - на рівні національної економіки відбулось загострення дисбалансів системного характеру:
1. Посилилась диспропорційність (нерівномірність) соціально-економічного розвитку у межах України. Зокрема, чітко визначилась тенденція до концентрації ресурсів у великих містах та окремих потужних локальних монофункціональних центрах (переважно - у обласних центрах; містах -транспортних розв'язках; а у старопромислових та малих містах ресурси традиційно концентруються навколо одного-двох місто-утворюючих підприємств). Так, у сфері інвестиційної діяльності за перше півріччя 2010 р. (порівняно з відповідним періодом 2009 р.) лідерами щодо залучення прямих іноземних інвестицій (у розрахунку на душу населення) були: м. Київ (7292,2 дол. на душу населення); Дніпропетровська обл. (2133,3 дол. на душу населення); Харківська обл. (728,6 дол. на душу населення). Аутсайдерами - Чернігівська обл. (77,2 дол. на душу населення); Чернівецька обл. (64,9 дол. на душу населення); Кіровоградська обл. (62,4 дол. на душу населення); Тернопільська обл. (56,4 дол. на душу населення) [5]. Розрив у інвестиціях на душу населення становить понад 129 разів.
2. Знизився економічний потенціал ємності внутрішнього ринку України, що посилюється: слабкістю та нерозвиненістю міжрегіональних коопераційних виробничих зв'язків між регіонами України; відсутністю внутрішнього виробничого попиту на продукцію інноваційно-інвестиційного походження (у тому числі - внаслідок збереження дешевої робочої сили); складністю транспортної доступності (особливо на території сільських, гірських та інших віддалених територій); обмеженістю внутрішнього попиту (у тому числі внаслідок падіння купівельної платоспроможності населення).
3. Знижується конкурентоспроможність економіки України. Цей процес посилюється за рахунок: домінування екстенсивного типу господарювання; високого рівня енергетичної залежності виробництва; внаслідок відсутності гнучкої цінової політики на внутрішніх ринках (що пов'язано з їх монополізацією, високим рівнем тінізації економіки); посилюється техногенне та антропогенне навантаження на навколишнє природне середовище, зростають екологічні ризики. Ці фактори вкрай негативно відображаються на конкурентоспроможності національної економіки, консервують екстенсивний тип економічного зростання в Україні.
4. Результатом посилення дисбалансів системного характеру (на рівні галузевої економіки) стало погіршення ситуації у сфері соціально-трудових відносин, зниження якості «людського капіталу». Проявами цього є: від'ємний природний та додатний міграційний приріст населення (переважно з сільських до промислових міст та районів України); посилення сезонної зайнятості населення у проблемних (монофункціональних, старопромислових, сільських територіях, віддалених та гірських районах); поширення тіньової та непродуктивної зайнятості; демографічна криза у сільській території та занепад соціально-культурної сфери села; постаріння населення. Так, у першому півріччі 2010 р. (порівняно з відповідним періодом 2009 р.) лише у 5 регіонах рівень заробітної плати був вищий за середню (2144 грн.) по Україні: у м. Київ - 3298 грн.; Донецькій обл. - 2420 грн.; Дніпропетровській обл. - 2283 грн.; Київській обл. - 2179 грн.; Луганській обл. - 2159 грн.). Найнижчі показники заробітної плати були зафіксовані у Тернопільській (1582 грн.), Волинській (1609 грн.), Чернігівській області (1643
» следующая страница »
1 2 34 5 6