Розвиток і використання людського капіталу: порівняння умов в Україні та Білорусі
БатченкоЛ.В., д.е.н., професор,
Мякотіна H.A., Донецький державний університет управління
За часів Радянського Союзу умови розвитку і використання людського капіталу були дещо нерівномірними відносно різних союзних республік. У найбільш вигідному становищі перебували Росія, Білорусь і Україна, хоча декларування засад формування людського капіталу гарантувало рівні умови доступу до освітянських програм, заходів і ресурсів з охорони здоров'я, забезпечення соціального захисту, тощо. З розпадом Радянського Союзу кожна з країн, що отимали незалежність, постали перед проблемами збереження людського капіталу, його розвитку і використання. За оцінками експертів, відмічається, що країни, які зберігли повний виробничий цикл і відносно самостійну виробничу і соціальну інфраструктуру, мають і спільні умови подальшого розвитку людського капіталу. Такі спільності є в Росії, України, Білорусі та Молдови. Означені країни, хоча векторно відрізняються за інтеграційними спрямуваннями і політичними прагненнями, однах становлять значний інтерес в рамках дослідження розвитку і використання людського капіталу.
Дослідження проблем формування, використання і розвитку людського капітала, обчисленням його кількісних і якісних характеристик таких науковців, як Дж. Бернард, М. Біллс, Л. Прітчет, Р. Кленов, Р. Барроу та ін., безумовно носять практичний характер. Однак порівняння розвитку людського капіталу є дещо узагальненим, бо Грунтується на узагальненні зведених показників і не враховує спільності і відмінності умов, що спричинили такий стан розвитку людського капіталу. Тому, на нашу думку, доцільним є порівняння розвитку людського капіталу України з тима країнами, які мають такі спільності.
Метою статті є аналіз умов розвитку і використання людського капіталу України і Білорусі з виявленням спорідненості в тенденціях розвитку процесу накопичення, збереження і використання людського капіталу і встановлення напрямів розв'язання виявлених проблем.
Економічна трансформація України та Білорусі, так само як і інших країн СНД, відбувалася одночасно із розривом традиційних виробничих і торговельних зв'язків після розпаду Радянського Союзу у 1991 році. Україна зазнала істотного скорочення виробництва протягом перших років незалежності: так, в Україні протягом 1990-1999 рр. реальний ВВП скоротився на майже 60%. Економічне зростання в Білорусі відновилося уже в 1996 році, а в 2009 році рівень ВВП був вищий, ніж у 1990 році, на відміну від України [1].
Економічне зростання, що почалося у 2000 році, і загальне покращення рівня життя населення зумовили часткову зміну тенденцій, що були визначальними протягом перших років перехідного періоду. Доходи на душу населення (за паритетом купівельної спроможності) помітно відрізняються у країнах: так, у Білорусі цей показник сягає 10100 Євро, в Україні - 6000 Євро. У 2008 році ВВП на душу населення у Білорусі становив 36% від середнього показника для ЄС-27, в Україні - 24%. За різними оцінками, розмір тіньового сектору економіки у Білорусі та Україні значно перевищує аналогічні показники для нових членів ЄС: за оцінками місцевих експертів, частка тіньового сектору у ВВП сягає 32% в Україні і 15% у Білорусі, між тим міжнародні експерти (наприклад, Buehn і Schneider) вказують значно вищі показники - понад 50% в обох країнах [2].
Сільське господарство є важливим сектором в Україні та Білорусі, водночас частка зайнятих у цьому секторі скорочувалась протягом кількох останніх років, натомість вона збільшувалась у секторі послуг: у 2008 році вона сягнула 62% в Україні і 64% у Білорусі.
В Україні рівні зайнятості та економічної активності стабільно зростали, починаючи з 2002 року; причому зростання було рівномірним серед чоловіків і жінок. У Білорусі рівень зайнятості відновив зростання лише у 2006 році, однак є досить високим і не відрізняється помітно від показників найбільш розвинутих "нових" членів ЄС, таких як Словенія чи Чехія.
» следующая страница »
1 23 4 5 6