Більш доречно порівнювати дані про нерівність. Коефіцієнти Огні доходів домашніх господарств у Польщі, Румунії та країнах Балтії є одними з найвищих у ЄС - на рівні 0,32-0,35. Коефіцієнт Оіпі у Білорусі становить 0,29, в Україні - 0,30 [4]. Отже відносна бідність може бути дещо нижчою у Білорусі та Україні, аніж у Румунії чи країнах Балтії.
Пенсійні системи України та Білорусі отримують фінансування переважно в рамках солідарної системи загальнообов' язкового державного пенсійного страхування, пенсії при цьому частково залежать від зарплат та тривалості зайнятості. Головним ризиком для стабільності пенсійних систем є демографічні тенденції. Значна еміграція зменшує загальну робочу силу. Нині частка населення віком 65 років і більше складає 21% у Білорусі та 24% в Україні, що є нижчим від 25% у ЄС. Причиною цього є в першу чергу дуже низька очікувана тривалість життя. Зараз очікувана тривалість життя при народженні для чоловіків не перевищує 65 років. Середній показник по ЄС більш як на 10 років перевищує цей рівень, водночас очікувана тривалість життя коливається між 78 роками у Швеції і 65 роками в країнах Балтії.
Вік виходу на пенсію в Україні та Білорусі на даний час є одним з найнижчих у Європі: 55 років для жінок і 60 років для чоловіків, як і за радянських часів. У більшості європейських країн мінімальний вік виходу на пенсію становить 65 років для чоловіків і 60 чи 65 років для жінок. У країнах Балтії ці показники становлять 63 і 60 років відповідно.
У довгостроковій перспективі несприятливі демографічні тенденції є головною загрозою пенсійній системі. Рівень народжуваності скорочується із року в рік, що своєю чергою постійно збільшує співвідношення утриманців до активного населення. Поки що тривалість життя помітно не збільшилась. Однак як тільки стан здоров' я населення покращиться з економічним розвитком, стрімке зростання дефіцитів фондів соціального захисту є неминучим. Згідно з існуючими оцінками, збільшення віку виходу на пенсію на п' ять років дозволить подовжити період стабільності пенсійної системи приблизно на двадцять років.
Конституції України та Білорусі гарантують універсальний доступ до системи медичного обслуговування. Однак, на практиці, доступ до медичного обслуговування ускладнюється через часті випадки неофіційних платежів, які складають щонайменше 30-50% від загальних витрат на державне медичне обслуговування і компенсують низьку зарплатню працівників державних медичних закладів, що звичайно становить еквівалент 100-150 євро в місяць (такі неформальні платежі є також поширеними у багатьох країнах ЄС, переважно у нових членах, але також в Італії і Греції). Медичні послуги надають переважно в державних установах в обох країнах, хоча уже розпочалося створення мережі приватних медичних закладів, переважно у фармацевтиці і стоматології.
Якість медичних послуг є не завжди задовільною, хоча багато кількісних показників стану сектору охорони здоров'я виглядають непогано порівняно з міжнародними стандартами,. Частково це відбувається через хронічно недостататнє фінансування державного сектору медичних послуг і недостатні інвестиції. Державні витрати на охорону здоров'я в Україні та Білорусі становлять близько 4% ВВП, тоді як у ЄС - 7%.
На стан здоров'я населення також впливає загальний нездоровий спосіб життя. Як наслідок, тривалість життя у Білорусі та Україні на 11-12 років нижча, ніж у Західній Європі; відмінності із новими членами ЄС є менш помітними.
Україна та Білорусь, що успадкували з часів Радянського Союзу однакові умови розвитку людського капіталу, на даний час мають і однакові проблеми його використання.
Незважаючи на те, що протягом останніх 20 років Україна та Білорусь пройшли період трансформації власних систем забезпечення формування і використання людського капіталу (відбулися реформи з соціального захисту населення, освітянська і пенсійна реформи, зазнала змін податкова сфера, векторне інтеграційне спрямування розвитку економік), спільною проблемою, що постає на шляху розвитку людського капіталу обох країн й досі залишається створення можливостей для нормального працевлаштування, зменшення бідності та соціальної ізоляції. Існує потреба у розробці політичних інструментів, які покращать доступ до освіти інвалідів, меншин і селян. Відсутні чи неправильно розроблені заходи з активного залучення вразливих груп населення на ринку робочої сили і їх реінтеграції.
» следующая страница »
1 2 3 4 56