Модернізація як необхідна умова економічної відбудови промислових підприємств
Шкробот М.В., аспірант,
Національний технічний університет України «КПІ»
Проблема забезпечення стійкого розвитку економічної системи України в кризовий період стала актуальною і поголила потребу в її трансформації шляхом застосування модернізаційних механізмів інноваційного типу. Виникла задача визначення найбільш перспективних напрямків зміни вітчизняної промисловості, що вимагають впровадження у її діяльність високотехнологічного виробництва. В контексті даної потреби багато фахівців говорять про необхідність відходу від сир' євої орієнтації української економіки та переходу до високотехнологічного виробництва. Таким чином, роль промислових підприємств в системі модернізації економіки України є досить вагомою і
вимагає визначення напрямів його вдосконалення. Що свідчить про актуальність досліджень процесу модернізації промислових підприємств в сучасних умовах.
Основні аспекти модернізації та високотехнологічного розвитку промисловості присвячено низку наукових праць вітчизняних вчених, зокрема О. Амоші, Я. Базилюка, О. Власюка, В. Гейця, Л. Федулова та інших. Значний внесок у дослідження поняття модернізації також зарубіжні вчені: Ж. Азулай, А. Геза, К. Маркс, Р. Страйкер, Д. Фішер. Проте, до єдиного бачення дефініції вчені не дійшли, таким чином, першорядним стає питання про визначення поняття «модернізація».
Мета статті полягає в узагальненні існуючих підходів до визначення поняття «модернізація» підприємства на основі аналізу праць відомих вітчизняних та зарубіжних вчених.
Усвідомлення проблемних аспектів розвитку вітчизняних підприємств неможливо без розуміння сутності поняття «модернізація». Його теоретичне осмислення спостерігається в дослідженнях, що відносяться до різних наукових періодів. У період зародження модернізаційної парадигми в 50-60-ті рр. ХХ ст. дане явище розглядалося як макроекономічне та носило міжгалузевий характер, його вивчення відбувалося з позиції не тільки економіки, але й політології, соціології, культури, релігії. Проведений автором аналіз наукових робіт І. Маркової, С. Єрмаханової, І. Побережнікова, присвячених генезису даного процесу, дозволяє виділити наступні підходи до його осмислення [1-3]:
1. Класичний (50-ті - початок 80-х рр. ХХ ст.) - припускає розгляд модернізації як головного чинника, що дозволяє забезпечити індустріальне зростання країни за рахунок збільшення обсягу виробництва. Його основою є лінійна модель розвитку суспільства, яка побудована на різкому протиставленні його традиційного і сучасного стану. Прихильниками даного підходу є У. Беком, М. Вебер, Е. Гідденс, А. Тоффлер, В. Цапф, Е. Дюркгейм, П. Штомпка [2].
Економічна сутність «модернізації» підкреслена в працях М. Вебера, що виділяє прагнення господарюючих суб'єктів до максимізації прибутку як основного фактора прогресу суспільства. Тієї ж точки зору дотримується Е. Дюркгейм, виділяючи в якості основи модернізації соціуму суспільний поділ праці, який визначає його диференціація. У свою чергу У. Блеком говорить про необхідність як економічної, так і соціальної трансформації, що забезпечує розвиток держави через зміну політичних основ його функціонування [1].
2. Неомодернізаційний (80-ті рр. XX ст.) - побудований на багатоваріантності розвитку суспільства й оцінці традицій при формуванні процесу модернізації, що забезпечує якісне промислове зростання за рахунок впровадження прогресивних технологій, зміні стандартів споживання, ціннісних орієнтирів. У якості його представників виступають А. Абдель-Малек, З. Бауман, У. Бек, Л. Кейун, М. Льові, С. Леш, Г. Мордаль, А. Турен [3].
3. Постмодерніський (кінець 80-х рр. ХХ ст.) - заперечує наявність єдиної моделі розвитку суспільства і розглядає в якості основного шляху розвитку держави національну модернізацію, що забезпечує інноваційне зростання за допомогою інтеграції та транснаціоналізації суспільства. Його основи закладені в працях Р. Інглхарта, В. Хорос, В. Федотової та ін [3].
» следующая страница »
1 23 4 5 6