Не виконували свої функції повною мірою і гроші. Насамперед, їхня купівельна здатність була значно обмеженою дефіцитом товарної маси. Наявність грошей ніяк не гарантувала доступності до благ та послуг. Щоб придбати більшість з них (так званих дефіцитних товарів) слід було або чекати в черзі довгий час, або давати хабара (чи мати так званий “блат”).
Отже, командно-адміністративна економіка значною мірою спотворювала сутність та природу товарно-грошових відносин. Вони, більшою мірою, визначались не об’єктивними, незалежними від окремих осіб, у тому числі і владних структур, чинниками, а саме владними структурами, які під лозунгом планомірності спрямовували їх на задоволення власних інтересів, інтересів тіньової економіки.
23. 4. Доходи населення: закон розподілу за працею та суспільні доходи споживання
Однією з особливостей, відмінностей соціалістичної економічної системи вважались особливості відносин розподілу доходів, яким приписувалась значно вища справедливість порівняно з відносинами розподілу при капіталізмі. Власне соціалістична ідея і з’явилась завдяки популяризації серед трудящих мас гасел та ідей чесного та справедливого розподілу, відносин рівності всіх у розподілі фонду особистого споживання.
Мірою розподілу життєвих благ між членами суспільства й основним джерелом формування їх доходів вважалась праця, а не капітал, оскільки працівники соціалістичного суспільства вважались рівними господарями засобів виробництва (співвласниками капіталу). Одночасно праця виступала не лише мірою розподілу, а й мірою споживання.
Тобто вважалось, що соціалізму притаманним є закон розподілу за працею: внутрішній, стабільний, об’єктивний причин- но-наслідковий зв’язок між працею працівника і її результатами, з одного боку, і кількістю одержаних ним благ — з іншого.
Розподіл за працею означав рівну оплату за рівну працю і різну плату — за різну працю. У цілому цей закон виступав як закон розподілу за кількістю й якістю праці.
Одночасно визнавалась об’єктивно необхідною інша форма розподілу — суспільні фонди споживання. З допомогою останніх забезпечувалось (повністю або частково) задоволення суспільно значущих потреб в освіті і культурі, охороні здоров’я і житлі, утримання непрацездатних членів суспільства.
Таким чином, за рахунок розподілу за працею в основному задовольнялись переважно індивідуальні потреби особи, а за рахунок суспільних фондів споживання — задоволення пріоритетних для суспільства і кожного його члена потреб незалежно від доходів за працею, складом сім’ї тощо. Розподіл за рахунок суспільних фондів споживання забезпечував цілеспрямований економічний вплив на структуру витрат і споживання в інтересах всебічного розвитку особи і суспільства в цілому.
За наявності двох форм розподілу вирішувалась певною мірою проблема соціальної справедливості та рівності (зрівнялівки). Мірою справедливості визнавалась праця: від кожного — по мож-
ливості, кожному — за працею. “Хто не працює, той не їсть”. Рівність у буквальному розумінні слова перетворюється в зрівнялівку, яка підриваючи соціальну справедливість і матеріальну заінтересованість, визнавалась одним із основних чинників гальмування соціально-економічного розвитку. Це було антиподом соціалізму в розподілі.
Заробітна плата вважалась уже не вартістю робочої сили, а частиною новоствореного продукту (національного доходу), яку одержує працівник відповідно до кількості і якості праці. При цьому заробітна плата виражала складну сукупність економічних відносин між окремим працівником і суспільством у цілому, між працівником і трудовим колективом та між трудовими колективами.
У колгоспному секторі формою розподілу за працею була не заробітна плата, а оплата праці.
» следующая страница »
1 ... 158 159 160 161 162 163164 165 166 167 168 ... 220