Уільямсон О. виділив три основні типи контрактів: класичний, імпліцитний та неокласичний [53, с. 69]:
- класичний контракт - це двохсторонній контракт, який ґрунтується на чинних юридичних нормах, чітко фіксує умови взаємодії сторін і передбачає штрафні санкції у разі їх порушення. При його укладанні визначають всі можливі сценарії розвитку подій і обумовлюють дії всіх сторін у кожному випадку. Ніяких усних домовленостей, не зафіксованих письмово, класичний контракт не визнає. Типовим прикладом такого контракту є угода з продажу стандартного товару;
- імпліцитний контракт (його ще називають контрактом відносин) - це довгостроковий взаємовигідний контракт, у якому неформальні умови переважають над формальними, оскільки неможливо заздалегідь визначити всі умови взаємодії. Успіх реалізації таких контрактів значною мірою залежить від особистих якостей партнерів. Імпліцитні контракти укладаються при трансакціях з високоспецифіч- ними ресурсами, залучення яких у фірму забезпечує синергетичний ефект взаємодії усіх ресурсних складових. Типовим випадком імпліцитного контракту є найм на роботу;
- неокласичний контракт - це контракт гібридного характеру, йому притаманні риси класичного й імпліцитного. Він укладається в умовах невизначеності і нагадує швидше договір про принципи співробітництва, ніж строгий юридичний документ, у якому передбачено всі без винятку ситуації, що можуть виникнути у майбутньому.
Виконання кожного типу контракту забезпечується певною регулятивною структурою (“governance strukture”). Цим терміном Уільямсон позначив “організаційні механізми, що використовуються для оцінки поведінки учасників контракту, розв’язання можливих суперечок, адаптації до раптових змін, використання санкцій до порушників” [53, с. 3].
Так, для класичних контрактів регулятивною структурою є ринок, оскільки можливість вибору покупців і продавців, яку він надає, стримує контрагентів від нечесної поведінки. При виникненні спірних питань сторони звертаються до суду, який і вирішує суперечку. Порушення неокласичних контрактів регулюється за посередництвом вибраного обома сторонами арбітра; при цьому усні домовленості враховуються поруч із зафіксованими письмово.
Імпліцитні контракти узгоджуються переважно у ході двосторонніх переговорів. Їх виконання гарантується взаємними інтересами учасників. Якщо вони стосуються значних інвестицій у специфічні активи, то для їх реалізації створюється спеціальна регулятивна структура - фірма, характерною ознакою якої є те, що прерогатива прийняття рішень надається стороні, яка стоїть вище за ієрархією. Уільямсон вважає, що лише фірма може належним чином захистити специфічні ресурси від “вимагання” і забезпечити можливість їх власникам пристосовуватися до непередбачуваних змін обставин.
Отже, основна теза Уільямсона полягає у визначенні фірми як коаліції власників ресурсів, пов’язаних між собою мережею контрактів, серцевиною якої є довгостроковий імпліцитний контракт, укладений між власниками специфічних та високоспецифічних ресурсів. Їх використання забезпечує для фірми економію трансакційних витрат, а власникам - прибуток. Однак всередині фірми ділова активність агентів (власників специфічних ресурсів) стимулюється слабше, ніж на ринку. За таких умов межі фірми будуть встановлюватися там, де втрати, пов’язані з ослабленням стимулів, будуть врівноважуватися вигодами від посилення захищеності специфічних активів та підвищення адаптаційних властивостей фірми.
Аналіз внутрішньої структури вертикально інтегрованих корпорацій дозволив О. Уільямсону зробити висновок про те, що ріст корпорації пояснюється неможливістю при укладанні контрактів передбачити майбутню поведінку контрагентів, внаслідок чого виникає небезпека опортуністичної поведінки партнера, що може погіршити економічну ситуацію фірми. І чим специфічнішими є активи фірми, тим складніше їй переключитися на іншого партнера, не зазнавши при цьому великих втрат [53, с. 93].
» следующая страница »
1 ... 60 61 62 63 64 6566 67 68 69 70 ... 241